Принципи спілкування з агресивними дітьми.
Пам’ятайте, що заборона і підвищення голосу – самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об’єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати “портрет” його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася.
Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани “помсти”.
Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує.
Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м’яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.
Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти.
Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї.
Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості.
Поради батькам.
Батьки можуть навчитися керувати поведінкою своїх агресивних дітей, для цього слід:
Звернути особливу увагу на ігри дитини. В іграх діти здійснюють свої мрії, фантазії та страхи.
Обговорювати з дитиною на кого вона хоче бути схожа, які якості характеру, її приваблюють, а які ні.
Стежити за тим, який приклад ви подаєте дитині. Якщо дитина судить інших людей, нагороджує їх “ярликами”, можливо вона повторює ваші дії.
Бути готовим уважно вислуховувати дитину, якщо вона хоче розповісти вам свій сон. У сні діти часто бачать те, чого їм не вистачає в житті. Особливу увагу звертайте на повторювані сюжети сновидінь.
Заохочувати дитину говорити про те, що її хвилює, що вона переживає, навчити дитину прямо говорити про свої почуття, про те, що їй подобається, а що ні.
Прояви комп’ютерної залежності в поведінці дитини
Передусім комп’ютерна залежність змінює поведінку дитини. Про виникнення цієї залежності можуть свідчити такі поведінкові прояви:
виникає нав’язливе бажання грати на комп’ютері;
-
віддає перевагу грі на комп’ютері, обираючи між колись улюбленим заняттям і новим захопленням;
-
переживає радість на межі з ейфорією в очікуванні комп’ютерної гри або під час неї;
-
відривається від гри з величезним опором;
-
протестує, благає, нервує, коли батьки припиняють гру;
-
не може дотриматися означеної тривалості роботи з комп’ютером.
Утім останній прояв пов’язаний з віковими особливостями дитини-дошкільника. Сприймання часу та вміння планувати власну діяльність лише починає формуватися в старшому дошкільному віці. Тож планувати та/або контролювати час роботи дитини за комп’ютером — це завдання дорослих. І насамперед, завдання для них щодо організації власної діяльності за комп’ютером. Адже дорослий та його діяльність, поведінка, реакції є зразком, який наслідує дитина.
Рекомендації для батьків щодо профілактики комп’ютерної залежності
Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника — 20-30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще можна відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з іншими, важливішими справами.
Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похвала — один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно вдягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отримують від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзначати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів дитини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладене заохочення.
Будьте зразком для наслідування. Не порушуйте правил, які встановлюєте для дитини.Вони мають бути однаковими для всіх членів родини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку — і вона ніколи не виникне у вашої дитини.
Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках та секціях та виконання домашніх обов’язків. Зробіть традицією сімейне читання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадайте ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.
Контролюйте роботу дитини за комп’ютером. Важливо чітко контролювати, в які комп’ютерні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які відхилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, — це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеціальні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімітувати взаємодію дитини з комп’ютером.
ЯК ПОКАЗАТИ ДИТИНІ СВОЮ ЛЮБОВ
Любов матері — всесильна, первісна, егоїстична і водночас безкорислива. Вона не залежить ні від чого.
Теодор Драйзер
Усі батьки люблять своїх дітей так само, як і діти люблять своїх батьків. Під терміном батьківської любові, не кохання, а саме любові, ми розуміємо відчуття глибинного зв’язку, близькості сімейних стосунків між батьками та дітьми. Для них це певний стан, без права на вибір, адже батьків, так само, як і дітей, як відомо, не обирають.
Одна з найважливіших людських потреб — потреба в любові, кожен хоче почуватися комусь потрібним. Але у житті інколи бувають моменти, коли власна дитина не подобається вам своєю зовнішністю, поведінкою, висловлюваннями, вибором, переконаннями. То й що з того? Ваші батьківські почуття не вимагають від вас того, щоб ви завжди тільки захоплювалися, пишалися та милувалися своєю дитиною. Ми, батьки, маємо пам’ятати, що дитина — це людина, і як у всіх людей, у неї можуть бути приємні та негативні риси. Не треба вважати, що якщо дитина перестала подобатись вам, то ви перестали любити її. Варто також розуміти, що якщо вона ставиться до вас із певною неприязню, то все одно не перестала любити вас. Психологи трактують батьківську любов як безумовну що не залежить від будь-яких умов та обіцянок. Тобто батьки сприймають свою дитину саме такою, яка вона є — з усіма чеснотами та недоліками, і люблять не за її досягнення, не за те що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є.
Водночас чимало батьків стикаються з невмінням виразити свою любов до дитини, вважають, що через це невміння в них виникають непорозуміння з дитиною, вони не можуть знайти спільної мови з нею, що для цього потрібні якісь особливі засоби та методи. Усе набагато простіше. Спробуємо перелічити основні способи, якими батьки можуть висловити свою любов до дитини:
1. Дотик. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому коли виражаєте свою любов за допомогою ніжних доторків, поцілунків, поглажувань, лагідних обіймів, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю». Варто робити це від народження вашого малюка. Дефіцит любові й ласки, ніжного доторку з перших місяців життя дитини заповнити у майбутньому неможливо. Докладніше про батьківські обійми читайте у розділі «Необхідність батьківських обіймів».
2. Слова-заохочення. Коли ми хвалимо дитину, то дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять свою виховну силу і сенс. Пам’ятайте, що кожне схвалення має бути обгрунтованим та щирим. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви не задоволені. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки: «Як добре, що ти у нас є», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю, коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом», «Який ти у мене гарний».
3. Час, проведений разом із дитиною, — це ваш подарунок їй. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Інколи діти роблять погані вчинки саме для того, аби батьки звернули на них увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим та покинутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного проведення часу у кожній родині різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, сімейні прогулянки, пікнік, відвідування музеїв, ремонт машини, допомога на дачі. Хоч би які заклопотані ви були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть насамперед своїй дитині, вона конче потребує цього.
4. Невеличкий подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Чимало батьків використовують дорогі подарунки, престижні речі, щоб відкупитися від малюка. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, що любов родини можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте: справа не в кількості речей, і не в їхній вартості. Не намагайтеся виразити любов ціною, престижністю та розмірами подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтеся підкупити її — це справжнісінький хабар. Подарунок від серця, не тільки з приводу знаменної дати, і не в обмін на щось, а просто так, для гарного настрою, нагадуватиме дитині про вашу любов.
5. Допомога та підтримка. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожен із батьків відповідальний за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків — почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо малечі й робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати — не означає повністю обслуговувати. Спочатку ми справді багато робимо за них, але одночасно і вчимо самостійності. Підтримка важлива, коли дитина щось робить сама. Щодня даруйте приємні слова підтримки: «Ти зможеш», «Спробуй ще, не все виходить із першого разу», «Щоразу виходить краще», «Я бачу, як ти стараєшся», «У тебе обов’язково все вийде».
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову, яка дійде до серця дитини. Не бійтеся сказати: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки дитині років, і чи чує вас хтось іще. Пам’ятайте слова Віссаріона Бєлінського: «Засобом і посередником виховання повинна бути любов, а метою — людяність».
