Зразкові батьки.

Три способи пізнання і розвиток дитини:

Психологи створили типологію особистостей в залежності від здатності сприймати інформацію. Знаючи, до якого психологічного типу відноситься ваша дитина, ви зможете зрозуміти її і знайти ефективні методи навчання.

Отже, дослідники і педагоги часто посилаються на різні типи аудиторії: візуальну, слухову та кін естетичну (тактильну), що залежить від типу сприйняття – очима, вухами та через наочність (дотик, смак, запах). Назвемо цих дітей так: дитина – глядач, дитина-слухач, дитина – діяч. Правильного чи неправильного способу сприйняття інформації не існує , про те знаючи який тип у вашої дитини ви зможете зробити її пристосованішою і розвиненішою.

Глядач – такі діти пізнають світ „очима”, тобто більше покладаються на зорові відчуття. їм подобається спостерігати за рухом, визначати колір, форму, розміри відстані. Але вони, як правило, ігнорують слухацькі навички, тому більше увагу треба надавати розвитку мови, комунікабельності та загальній фізичній координації (рухливі ігри та фізичні вправи).

Слухач – діти-слухачі дуже чутливі до звуків, легко відтворюють мелодію, люблять співати, переповідати історії та читати вірші. Вони ставлять безліч запитань, правильно, гарно говорять,рано цікавляться читанням. Можливим є відставання дітей – слухачів від своїх однолітків у розвитку навичок, пов’язаних із зоровими та моторними сприйняттям. До таких дітей підходить міркування: „Тільки язиком робить, а руками – не може”.

Діяч – „діячі” вивчають все через контакт з навколишнім середовищем: дотикаючись до предметів, руйнуючи іграшки, аби пізнати, що у середині, рухаючи предмет щоб дізнатися на що він здатний. Такі діти мають сильно розвинену моторику, активно рухаються, виглядають дуже жвавими і не посидючими, а батьки про них думають: „І коли він вже втомиться і сяде перепочине”? Вони вимагають негайного задоволення бажань і не готові боротися з труднощами. Проблема та відставання у навчальній діяльності існує тому, що фізичне сприйняття переважає.

Вплив мультфільмів на дитину“.

(Для дбайливих батьків).

Ознаки “шкідливого мультика”, від перегляду якого варто відгородити дитину:

1. Головні герої мультфільму агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим, нерідко калічать чи вбивають інших персонажів, причому подробиці жорстокого, агресивного ставлення багаторазово повторюються, детально розкриваються. Наслідком перегляду такого мультфільму може стати прояв жорстокості, безжалісності,агресії.
2. “Погана” (не правильне) поведінка героїв мультфільму ніким не карається. Персонажа, що порушує загальноприйняті правила, ніхто не шльопає, не ставить в кут, не говорить, що так робити не можна. У підсумку, у маленького телеглядача закріплюється уявлення про допустимість подібних форм поведінки, знімаються табу, розхитується еталони гарного і поганого вчинку, допустимого і неприйнятного поведінки.
3. Демонструються небезпечні для життя дитини форми поведінки, повторювати які у реальній дійсності недоцільно, нерозумно і навіть просто небезпечно. Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.
4. Використовуються несимпатичні, а часом навіть потворні герої. Для дитини зовнішність ляльки-мультяшки має особливе значення. Позитивні персонажі повинні бути симпатичними або навіть красивими, а негативні – навпаки. У випадку, коли всі персонажі жахливі, потворні, страшні незалежно від їх ролі, у дитини немає чітких орієнтирів для оцінки їх вчинків. Крім того, коли дитина змушений наслідувати, ідентифікувати себе з несимпатичним головним героєм – неминуче страждає внутрішнє самовідчуття малюка.
Діти – істоти відкриті й добрі і усмоктують в себе все, як губка. А тепер уявіть собі, що може випробувати маленький чоловічок після сорока хвилин перегляду мультика, головна ідея якого бійки, битви, погоні, перетворення на мутантів і чудовиськ, кров, вибухи та інші “принади”? Для чого маленьким дитячим вушках вислуховувати лайку та образи, якими обсипають один одного герої мультфільму? Про які здорових посмішці і сміх може йти мова? Що у всьому цьому пізнавального і повчального? Такий перегляд може лише “збагатити” лексику дитини нецензурними виразами, розвинути такі почуття, як злість і агресія. Дорослий, психічно здорова людина – і той зазнає неприязнь від побаченого і почутого. Після такого можна не дивуватися появі боязні темноти, страху залишатися на самоті, жорстокості в грі і агресивної поведінки в житті і багатьом іншим “результатами”.

ЩО МАЮТЬ ЗНАТИ БАТЬКИ ПРО ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ.

1. Дослідження підтверджують: до 2 років дітям екран узагалі не потрібен, він заважає здоровому психофізіологічному розвитку. Навіть інтелект дитини в цьому віці називають сенсомоторним (сенсорний — відчуття, моторний — рухи). Виключення моторного компоненту призводить до затримки розвитку дитини. Зважаючи на те, що своє місце в реальності дитина починає стабільно розуміти після трьох років, штучне гальмування тілесної активності дитини в ранньому віці може призвести до довготривалих негативних психологічних наслідків. Тому більшість дослідників раннього дитинства виступають за жорстоке обмеження контакту дитини з екраном.
2. Після 3 років, коли для дитини важливі однолітки як партнери для спільних ігор, відсутність контакту з телевізором може робити дитину дуже відмінною від загалу. А в цьому віці перших спроб створення групових об’єднань працює правило схожості. Будь-яка відмінність може стати приводом відлучення дитини від спільності, зокрема й відмінність медіапрактик. Проте у віці 3—5 років телеперегляд має бути значно обмеженим (рекомендується не більше 15—ЗО хвилин на день), щоб не обмежувати інших практик, значно необхідніших для повноцінного розвитку особистості дитини.
3. Починаючи зі старшого дошкільного віку (5—6 років), дитина стає більш готовою за психофізіологічними показниками розвитку до сприймання екранних медіа (кіно, телебачення, Інтернет), хоча внутрішня конкуренція різних практик у єдиному бюджеті вільного часу наростає. Психофізіологічні вимоги телеперегляду — нерухомість, звуження поля зору (зазвичай розмах рухів ока сягає 90—120 градусів, а при перегляді рухи ока звужуються до 7 градусів) — є важкими для дитини.

Тривалий контакт з об’єктом, що знаходиться на однаковій відстані, викликає перенапруження м’язів ока дитини,їх спазми, що запускає механізм формування міопії (короткозорості). Крім того, психологи вважають, що вільний рух очей пов’язаний із психологічною свободою особистості, є ознакою спонтанності — необхідного компоненту творчої активності. Нерухомість очей призводить до заціпеніння тіла і до гальмування волі. Що більше дитина дивиться на екран, то менше часу залишається їй для спонтанності нав’язаним ритмам.

Допомога дорослого при агресивній поведінці дитини

Агресивна поведінка ¬ одна з самих поширених проблем серед дітей дошкільного віку, так як це найшвидший та найефективніший спосіб досягнення мети. Ще декілька років назад слово агресія майже не зустрічалося у лексиконі батьків. Тепер же завдяки засобам масової інформації це слово міцно увійшло у використання.
Агресивним найчастіше називають дитину, яка б’ється завдає біль іншим дітям погрожує дорослим, грубіянить і т.п. У одних дітей така поведінка виникає частіше, ніж у інших, і оточуючі називають їх агресивними. Хоча при правильній реакції батьків така поведінка може з часом зникнути та замінитися на більш прийнятну у суспільстві. При неправильному відношенні агресивна поведінка закріпиться і стане характерною для дитини, і тоді вона в повній мірі виправдає думку оточуючих про себе як про агресивну дитину. Тоді виникає запитання: Як визначити агресивність дитини, за якими ознаками? Як повинні реагувати на таку поведінку дитини батьки?
Агресивність характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині, і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті, тощо.

Причини агресивності:
Реакція на приниження гідності дитини, підсміювання,знущання з неї;
Наслідок обмеження самостійності дитини, надмірної опіки, відкидання дорослими ініціатив малюка;
Вияв суперництва між дітьми у сім’ї з метою отримати перевагу над братами чи сестрами;
Відреагування комплексу неповноцінності, намагання довести іншим свою вищість;
Владність, наполягання на своєму;
Результат фрустрації – гнітючого переживання, невдачі через незадоволення потреб

Загальні рекомендації батькам.

Прийнятні способи вираження гніву для дітей .
Голосно заспівати улюблену пісню.
Пускати мильні кульки.
Влаштувати бій з боксерською грушею.
Підлити квіти.
Побігати за кішкою чи собакою.
Пробігтися декілька кіл навколо будинку.
Влаштувати змагання «хто голосніше крикне», «хто найвище стрибне».
Постукати олівцем по столі.
Зім’яти декілька шматків паперу, а потім їх викинути.
Намалювати чи зліпити фігуру кривдника, а потім її зламати чи пошкодити.

Гра та іграшки

Усі діти мають спільну характерну рису — вроджений потяг до гри. Переоцінити значення гри в житті дитини важко. У народі кажуть: «Де гра там і радість».

Нерідко буває так, що дитина мас багато іграшок, але вона не грається ними. Іграшки вже себе вичерпали, набридли дитині. Готова іграшка не може дати тривалого інтелектуального навантаження для розуму. У цьому плані доречними і цікавими є будівельні матеріали, башточки, мозаїки, пазли тощо. Ці ігри довше слугують дітям, але й вони мають обмежені розвивальні властивості. І саме тут постає питання: а які ж ігри потрібні для успішного творчого розвитку? Перш за все розвивальні, метою яких є розвиток психічних пізнавальних процесів дитини. З-поміж характерних особливостей розвивальних ігор виділяють такі:

• гра являє собою комплекс завдань, які дитина викопує за допомогою картинок, кубиків, цеглинок, квадратиків, іграшок;

• завдання мають вигляд моделі, площинного малюнка, креслення, письмової чи усної інструкції;

• гра будується за принципом «від простого до складного»;

• більшість розвивальних ігор не вичерпується запропонованими завданнями, а дозволяє дітям, батькам, педагогам складати нові варіанти завдань, вигадувати нові ігри;

• дана гра допомагає малюкові розвиватись самостійно відповідно до його здібностей.

Приклади розвивальних ігор за віком

Молодший дошкільний вік (молодша група)

«Що може котитися, а що ні?» (геометричні фігури), «Який колір зник?» (знання кольорів), «Знайди пару?» (за кольором), «Збір урожаю?», «Одягнемо ляльок» (величина предметів), «Чарівна торбинка» (слухова та зорова пам’ять), «Що змінилося» (зорова пам’ять), «Подорож містом» (образне мислення), «Крамниця» (класифікація) та інші.

Молодший дошкільний вік (середня група)

«Назви три предмети» (класифікація), «Придумаємо загадку» (образне мислення, уява), «Сова» (увага), «Хто за ким?» (зорова пам’ять), «Повтори речення» (слухова пам’ять), «Чарівна торбинка» (геометричні фігури), «Буває чи не буває?» (логічне мислення) та інші.

Старший дошкільний вік (старша група)

«Найкращий колір» (знання кольорів), «Вгадай за смаком» (сприйняття), «Хто краще чує?» (фонематичний слух), «Пари картинок» (зорова пам’ять), «Склади фігури» (зорова та слухова пам’ять), «Склади речення» (мислення, фантазія), «Так — ні» (логічне мислення), «Назви одним словом»(класифікація), «Навіщо і чому» (логічне мислення, загальна ерудиція) та інші.

Батькам та педагогам потрібно не забувати про ще один суттєвий момент підбір іграшок. Це дуже важливо, тому що неправильно підібрані іграшки можуть негативно впливати на розвиток дитини.

Психологи та педіатри вважають, що надмір та різнобарвність іграшок може призвести до строкатості й нестійкості почуттів, поверховості й мінливості симпатій. Краще дати дитині кілька іграшок, а інші заховати, щоб вона про них трохи забула, а потім сприйняла їх як нові. З-поміж загальних вимог стосовно дозування іграшок виділяють правило: чим менша дитина, тим менше іграшок повинно бути в полі її зору.

Ляльки й тваринки це ідеальні друзі, які все розуміють і не пам’ятають зла. Ляльки, герої казок повинні обов’язково нести в собі моральну характеристику. Улюблена іграшка мас навчати дитину добра, здатності ідентифікуватися з лялькою, природою, іншими людьми.

На жаль, багато батьків, вибираючи ляльки (а також інші іграшки), керуються їхнім зовнішнім виглядом: яскравістю фарб, привабливістю, модою, а також власними уподобаннями. Однак кожна лялька мас свій образ, свою моральну характеристику. Розповсюджені зараз ляльки Барбі — це перш за все образ жінки, яка може бути дружиною, коханкою, матір’ю. Про неї не потрібно піклуватись, її не потрібно годувати, заколисувати, її не потрібно виховувати. Її потрібно лише одягати так, щоб вона подобалась чоловікам. Традиційна гра в «дочки-матері» зорієнтована па відпрацювання навичок майбутнього материнства, а яка з Барбі дочка?

Є й інші іграшки агресивні. Монстри, монстрики, чудовиська збірні образи, які концентрують у собі щось таємниче й загрозливе. Якщо ці образи привабливі для дитини (а в них, як правило, привабливе пов’язане із добром), то добром у цьому випадку стає щось таємниче і загрозливе. Краще підбирати іграшки так, щоб позитивне створювало у дитини правильні, не розмиті уявлення про добро й зло. Саме ці чіткі уявлення дають можливість правильно орієнтуватися у світі.

Головний принцип, яким потрібно керуватися, полягає в тому, що все повинне бути корисним, а не шкодити. Ігри та іграшки не виняток.

Чого не можна робити до, під час і після істерики:

•    Надмірно поступатися.
Якщо Ви будете все вирішувати, всі його вимоги виконувати – “аби не плакав”, то тут і зародиться його вседозволеність  і розпещеність, а звідси і всі витікаючі наслідки у вигляді істерик. Багато мам в цьому нервуванні вважають за краще поступитися, аби маля замовкло. А діти – вони від природи дуже практичні, і, проторивши таку коротку доріжку до бажаного – вони скористаються нею ще не раз, адже це – дорога меньшого опору. У маленьких дітей дуже абстрактні розуміння – що добре, а що погано – «це працює, означає користуватимуся» – думає маля.
•    Читати моралі і нотації.
Під час істерики, вони просто даремні, дитяті зараз не до них. Як можна і як не можна поводитися – потрібно пояснювати доброзичливим тоном в спокійній обстановці.
•    Фізично карати.
Фізичне покарання і озлоблені окрики в такій екстреній ситуації – можуть лише додати масла у вогонь.  Кожен батько вирішує сам – використовувати чи ні фізичне покарання в сім’ї, але приймаючи це рішення, потрібно мати на увазі декілька моментів:
– Залежно від темпераменту, діти, до яких в дитинстві застосовували фізичне насильство, – зазвичай стають або боязкими , тривожними, або агресивними, озлобленими.
– До фізичних дій діти з часом звикають так само, як до криків або стояння в кутку – і вони просто перестають діяти.
– Дитя виховується – через наслідування батьку, і якщо той застосовує силу у вирішенні проблем –  то дитя з легкістю переймає такий досвід дії на інших.
•    Кричати на дитину, наказувати в наказовому способі.
Є такий красивий принцип – все найважливіше має бути сказане дитині пошепки (або тихо наспівуючи). Працює. Не вірите? Спробуйте!
Крики, також як і насильство, також народжують  зворотну реакцію. Тримаєте себе в руках, проявляйте спокій, тим Ви подасте позитивний приклад.
І, не лише під час істерики, але і в інших ситуаціях окрики і наказовою тон у вихованні дитини не доречні – будьте з дитям на рівних. Пам’ятаєте, що, накричати на дитину легко, а ось ПОЯСНИТИ йому, в чому він не прав і в чому полягає його провина, та так – аби він дійсно зрозумів – ось де ціле мистецтво.
Так, цей спосіб не приносить швидкого вирішення проблем, займає багато часу, для нього потрібна Ваша жива фантазія, кмітливість, уміння зрозуміти дитяти, але – його результати – найякісніші і довготривалі. І найголовніша винагорода – його до Вас довіра.
Буває, що маленьке дитя кричить і реве, і не може заспокоїтися лише тому, що. він не може заспокоїтися без мами. Йому вже нічого не треба, лише б його мама до серця притиснула, пошкодувала. У таких випадках – Ви маєте бути поруч, адже Ви безумовно любите маляти, не дивлячись ні на що. Ігноруйте прояви істерики, але не дитину.
Ніколи не можна засуджувати дитину за його відчуття, будь-які відчуття мають місце бути. Не можна називати його «поганим», «жадібним», «шкідливим», так, сам не відаючи того, батько дає дитині установку бути таким. Пам’ятаєте – що Ви скажете дитині про нього самого – він визнає і прийме як прописну істину. «Я поганий? Ну і буду таким!». Іншими словами: «Як ви човен назвете, так він і попливе».

Як запобігти істерикам у дітей?

Атмосфера кохання в сім’ї

Подбайте про те, аби в сім’ї завжди панував мир та лад (може в цьому Вам згодиться аудіокнига «5 мов кохання»).
Добрі слова, взаєморозуміння і підтримка – все це дитя вбере в себе як губка, і в майбутньому перенесе і на свою сім’ю.
У спокійні моменти частіше говорите дитині як Ви його любите, причому не за хороші вчинки – а просто так, тому що він є. Частіше обіймайте дитину пригадаєте правило «8-і обіймів в день», воно зробить дитину щасливою.
Спільні прогулянки і заняття з дитиною(малюванням, ліпленням, танцями і співом, гімнастикою) укріплять Вашу дружбу з дитям, а добрі родинні традиції (спільне проведення свят, вихідних днів) – укріплять Вашу сім’ю.
Одна політика виховання для всіх

Задумайтеся, чи правильно поставлено виховання дитяти у Вашій сім’ї.  Спершу потрібно чітко визначити список строго заборонених, заборонених у відсутності дорослих, і дозволених  для маляти речей. Ні в якому разі мама не повинна відміняти заборон тата так вона зменшує в очах дитини авторитет батька, і
дозволяє дитині добиватися бажаного з допомогою істерик.
Обговорення і бесіди «Що таке добре і що таке погано»

Аби дитині краще зрозуміти і прийняти, як «можна» і як не «можна» вчиняти – це потрібно обговорювати заздалегідь, не чекаючи скандалів – на прикладі тих, що оточують, в казках(казкотерапія), в сюжетній грі (інсценування з ляльками, ляльковий театр, режисерська гра). Що правильно зрозуміли правила поведінка, багато разів програна дитям в грі і обговорені після казки, – ляжуть набагато міцніше, ніж через читання йому нотацій.

Джанні Родарі радив батькам виховувати дитину, розвиваючи його фантазію: розповідати йому історії про нього самого. Розповідь-гра, в якій маля долає всі свої недоліки, здійснює героїчні вчинки – допомагає йому зрозуміти себе, своє місце на цьому світі.

Якщо, виходячи з ситуації, Ви відчули – що зараз в поведінці дитини може виникнути істерика, то спробуйте зробити наступні дії:
•   Формулюйте слова, звернені до дитини- ясно і чітко. Але, не варто починати свої фрази з ТРЬОХ ЗАБОРОНЕНИХ СЛІВ: “якщо”, “ти” і “чому (навіщо)”. Слово “Якщо” сприймається дитям як загроза, “ти” – як сигнал натиску на нього, а “чому” вимагає пояснення свого вчинку, що йому доки не під силу.

•    Перемкнете дитяти на дії, відверніть його на щось цікаве

•    Якщо вимога, яка пред’являє Вам дитя, – виконати неможливо, то можна спробувати помріяти разом з ним на цю тему
Цей психологічний прийом спрацьовує! Фантазування з дитям про сильно бажаному, але неможливому, часто допомагає більше, ніж «розумні аргументи».

•    Скажіть дитині про наслідки його негативної поведінки
Наприклад так: “Мені дуже не подобається, коли діти кричать в магазині. Коли діти починають кричати, їх просто відводять з магазина, і взагалі нічого не купують їм”. Це змусить його розміркувати, і можливо, він передумає скандалити.

Якщо (“істерика” почалася):

Найголовніше, візьміть себе в руки і постарайтеся зберігати спокій.

Якщо справа дійшла до того, що він волає як пожежна сирена і валяється по підлозі, то Вам варто зробити наступні дії:

•    Виявитися з ним на одному рівні погляду (сісти поряд з ним), поглянути йому в очі, швидше за все він їх ховатиме, але, проте, це потрібно зробити.

•    Потім твердо і простими словами поясните дитяті, чому виконання його вимоги неможливе.  Деколи це потрібно сказати кілька разів.

•    Якщо він вдає, що не чує, і продовжує істерить, попередите: «Поки ти кричиш, я не можу з тобою розмовляти. Я так не розумію тебе», якщо він не чує – повторити.

•    Пам’ятаєте, що подібне «шоу» розраховане на глядачів. Просто починайте ігнорувати істерику, не звертає уваги на “поради” і коментарі сторонніх, просто будьте поряд з ним або ж, продовжуйте свою дорогу в мовчанні, якщо Ви виносите або виводите його з суспільного місця, скажімо, з магазина.

•    Якщо на дитяти ніхто не не звертає уваги, то кричати йому незабаром стане нецікаво, він заспокоїться і готовий буде відновити спілкування з вами. Тут, знову ж таки, є 2 дороги: А) у першому випадку, варто краще дочекатися, поки він звернеться до Вас сам, так є вірогідність, що Ваше звернення посприяє відновленню істерики;  Б) інколи дитя (особливо в ранньому віці) саме не може зупинитися без вашої допомоги Тоді його треба підтримати – дати можливість виплакати, так звані, «сльози марності» – в ситуації, якій він нічого не може змінити. В цьому випадку і під час істерики – можна спробувати узяти його на руки, притиснути до себе, і заспокоювати, наприклад, однією фразою, що повторюється: “Я все розумію… мені шкода, що це зараз неможливо…”.

•    Коли напруга спаде, постарайтеся відразу ж переключити його увагу на якусь цікаву для нього дію – зупинитися на дитячому майданчику, якщо ви удома – запропонуєте, наприклад,  подзвонити татові, бабусі …Пізніше, можливо увечері, коли Ви будете упевнені, що цієї теми пора торкнутися, порозумійтеся з дитям: “Що сьогодні сталося, що ти зробив(а) неправильно, як треба було попросити”. Розкажіть дитині, що в той момент відчували Ви: сором, роздратування… Поясните, що такими вчинками він(а) ніколи і нічого не доб’ється, що свої бажання потрібно виражати спокійно, за допомогою слів, а не сліз і криків.

•    А як же покарати? Якщо дитя старше за 2-3- роки а як покарання – позбавити його чогось цікавого, наприклад, відмовитися від планованої поїздки в ці вихідні в зоопарк, або чергового походу в дитяче кафе. Обов’язково потрібно це промовити і пояснити маляті, чому Ви це робите.