На допомогу батькам майбутніх першокласників:

Діти, яких вислуховують, не скаржаться на погану пам’ять.

Чим частіше ви розпитуєте дитину про якісь події в її житті, повертаєте її мислення до минулого, змушуючи разом з вами аналізувати, зіставляти, переживати знову, згадувати деталі, тим краще вона запам’ятовуватиме.

Учіть дитину зважати на деталі — саме вони можуть стати кодом до ланцюжка спогадів. Колір, запах, предмет, відтінок — усі ці нюанси звичайно справляють яскравіші враження, ніж подія в цілому.

Може у вашої дитини образна пам’ять переважає над текстовою і цифровою? Це свідчить лише про творчий тип її мислення. Якщо навчання зробити яскравим і наочним, перші успіхи не забаряться.

Добре, якщо дитина вестиме щоденник. Не для вас, звичайно, а для себе. А якщо ви десь поїхали з дому, знайдіть час написати їй (саме їй) довгого, докладного, ласкавого листа із спогадами про кращі моменти у вашому житті.

Не відмовляйтеся від вправ, що розвивають пам’ять. Наприклад, дуже ефективним вважають таку: щодня дитина, крім звичайних уроків, вчить одну (і лише одну) фразу іноземною мовою. Краще це робити перед сном. Через певний час ви помітите, як розширився її словниковий запас, удосконалилася граматична будова фраз.

Дуже корисно вивчати на пам’ять — теж щодня — один невеликий віршик. Бажано недитячий.

І найголовніше для розвитку пам’яті — навчіться вислуховувати свою дитину Уважно й доброзичливо поставтесь навіть До заплутаного монологу. Ставте багато запитань за ходом сюжету. Повертайте її думку до початку події. Діти, яких слухають, звичайно не скаржаться на погану пам’ять.

Причини емоційно-поведінкових негараздів або стресових ситуацій у дошкільників

Родинні проблеми або проблеми, пов’язані з сім’єю

1. Конфліктні відносини у сім’ї.

2. Відсутність батька або матері у сім’ї дитини.

3. Перша або єдина дитина у сім’ї.

4. Неправильне виховання дитини: кумир сім’ї, «попелюшка», «їжакові рукавиці», гіперопіка, гіпоопіка (занедбання) тощо.

5. Позбавлення спілкування з однолітками і незнайомими людьми.

6. Невідповідність домашнього режиму режимові садочка.

7. Відсутність загартовувальних заходів.

8. Незадовільні матеріально-побутові умови життя і (або) низький культурний рівень батьків, що зумовлює незадоволення потреби дитини у грі як провідній діяльності.

9. Затримка нервово-психічного розвитку.

10. Хибні батьківські директиви, оцінки й установки.

Проблеми у період вагітності та пологів, проблеми, пов’язані зі станом здоров’я

1. Наявність хронічних соматичних і вроджених захворювань (наприклад, пієлонефрит, вроджений порок серця тощо).

2. Часті гострі інфекційні захворювання у дитини до трьох років.

3. Фонові захворювання у дитини (рахіт, діатез, гіпотрофія, паратрофія, анемія).

4. Штучне вигодовування дитини.

5. Пасивне паління — паління членів сім’ї у присутності дитини.

6. Паління матері під час грудного вигодовування дитини.

7. Вживання алкоголю матір’ю під час вагітності і (або) грудного вигодовування.

8. Хвороба у перший місяць життя.

9. Велика маса тіла під час народження (більша за 4 кг).

10. Недоношеність або переношеність дитини.

11. Хірургічні втручання під час пологів, несумісність резус-факторів у матері й дитини.

12. Вживання у постнатальний та пренатальний періоди антибіотиків та інших лікарських препаратів матір’ю і (або) дитиною.

13. Травма під час пологів, наявність асфіксії різного ступеня тяжкості, інші ускладнення під час пологів.

14. Часте вживання алкоголю батьком перед вагітністю матері.

15. Вплив професійних шкідливих факторів, стресових ситуацій на матір під час вагітності (конфлікти на роботі, у сім’ї, хімічне виробництво на підприємстві тощо).

16. Загострення хронічних соматичних захворювань та гострі інфекційні захворювання у матері у період вагітності, токсикоз.

Батьківські директиви, оцінки й установки

(На основі класифікації Н. А Кряжевої.)

Негативні установки	Наслідки		Позитивні установки
— Не будеш слухатись, з тобою ніхто не буде дружити!	Замкненість, відчуженість, конформність, безініціативність, улесливість, стереотипізація поведінки		— Будь собою, і тоді у тебе буде багато друзів.
— Горе ти моє! Нещастя ти моє!	Почуття провини, занижена самооцінка, конфлікти з батьками та оточенням, відчуження, вороже ставлення до інших		— Щастя ти моє! Радість ти моя!
Плакса-вакса! Нитик!	Стримування емоцій, внутрішня озлобленість, тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем. Підвищена емоційна напруга, невпевненість у собі, безініціативність		— Поплач, стане легше
— Ну що за дитина! Все готова розда­ти!	Низька самооцінка, жадіб­ність, здатність до накопичу­вання, егоїзм, труднощі у спіл­куванні з однолітками		— Молодець, що ділишся з друзями!
— Не сунь носа не в свої справи!	Низька самооцінка, затримка психічного розвитку, відсутність своєї думки, ніяковість, відчу­женість, замкненість, конфлікти з батьками, порушення самосві­домості та ідентифікації		— А ти як вважаєш?
— Одягайся теплі­ше, бо змерзнеш і захворієш!	Підвищена увага до свого здоров’я, тривожність, страхи, часті простудні захворювання		— Закаляйся! Будь здоровий!
— Ти — копія свого татуся! (мамочки!)	Труднощі у спілкуванні з бать­ками, ідентифікація з батьків­ською поведінкою, неадек­ватна самооцінка, впертість, агресія, повторення батьків­ської поведінки		— Тато (мама) у нас чудовий (-а), най­кращий (-а)! Мама у нас розумниця!
— Нічого не вмієш робити! Невдахо! Звідки у тебе лише руки ростуть!	Невпевненість у своїх силах, низька самооцінка, страхи, за­тримка психічного розвитку, низька мотивація до досяг­нень, безініціативність		— Спробуй ще раз, у тебе обов’язково вийде!
— Не кричи так! Оглухнеш!	Скрита агресивність, підвище­на емоційна напруга, хвороби горлата вух. конфліктність		— Скажи мені на вушко, давай по­шепочемо разом!
Противне дів­чисько, всі вони вередулі! (Хлопчику про дівчинку.) Негіднику! Всі хлопці — забіяки й хулігани! (Дівчинці про хлопчика.)	Порушення у психосексуальному розвитку, ускладнення у міжстатевому спілкуванні, труднощі у виборі друга про­тилежної статі		— Усі люди рівні між собою, але як вони несхожі одне на одного! І це ди­вовижно!
— Ти просто грязнуля!		Почуття провини, страхи, розсіяність, байдужість до себе і своєї зовнішності, нерозбірливість у виборі друзів	— Як приємно на тебе дивитись, коли ти чистий і акуратний!
— Ти поганий, ображаєш маму! Я піду від тебе ДО іншої (дитини!		Почуття провини, страхи, тривожність, самотність, порушення сну, відчуженість від батьків, замкненість	— Я ніколи тебе не залишу! Ти — найулюбленіший!
— Життя таке складне! Ось виростеш — зрозумієш!		Недовіра, підозрілість, песи­мізм. покірність долі, невміння долати перешкоди, схильність до нещасних випадків	— Життя цікаве й чудове! Все буде добре!
— Геть з очей моїх! Не заважай! Знайди собі справу! Стань у вугол!		Озлобленість, скритність, від­чуженість, недовіра, агресив­ність порушення стосунків 3 батьками	— Іди до мене! Да­вай в усьому розбе­ремося разом!
— Не їж багато солодкого, зубки будуть боліти, і станеш товстою! По­товстієш, і тебе ніх­то не буде любити		Проблеми із зайвою вагою, хворі зуби, низька самооцінка, несприймання себе, порушен­ня образу «Я», невпевненість, комплекс неповноцінності, пі­дозрілість, порушення взаємин	— Їж на здоров’я!
— У цьому світі сподівайся лише на себе, усі навколо шахраї!		Труднощі у спілкуванні, стра­хи, підвищена самооцінка, підозрілість, проблеми над- контролю, почуття самотності йтривоги	— У світі багато добрих людей, які готові тобі допо­могти!
— Ах ти ж гидке ка­ченя! І в кого ж ти такий некрасивий (потворний)?		Порушення образу «Я», по­чуття беззахисності, невдо­воленість своєю зовнішніс­тю, порушення у спілкуванні, проблеми з батьками, низька самооцінка, невпевненість у своїх силах і можливостях	— Як же ти мені по­добаєшся!
— Не можна нічо­го робити самому! Слід питати дозво­лу у дорослих!		Скритність, відчуженість, стра­хи, безініціативність, тривож­ність, залежність від чужої думки, ніяковість, невпевне­ність у собі, боязнь старших, нерішучість	— Ти такий моло­дець! Можеш сам усе зробити.
— Та почекай ти! Завжди ти невчас­но!		Скритність, відчуженість, за­йва самостійність, відчуття беззахисності, непотрібності, замкненість, підвищена пси­хоемоційна напруга	— Якщо хочеш, давай я тобі допомо­жу!
— Нікого не бійся, нікому не посту­пайся — усім давай здачі! Ніколи не терпи образ!		Відсутність самоконтролю, поведінкової гнучкості, склад­ності у спілкуванні, агресив­ність, проблеми з однолітка­ми, почуття вседозволеності, низький рівень довільної регу­ляції, нестриманість	— Тримай себе в руках! Поважай людей! Люди за­вжди можуть порозумітися, знайти спільну мову, до­мовитися

Критерії емоційного добробуту:

— емоція задоволення-незадоволення як зміст переважальної о фону настрою,

— переживання комфорту як відсутність зовнішньої загрози і фізичного дискомфорту;

— переживання успіху-неуспіху в досягненні мети;

— переживання комфорту в присутності інших людей і ситуаціях взаємодії з ними;

— переживання дитиною оцінювання іншими людьми результатів її активності.

Ранній вік — найсприятливіший час для формування психіки дитини

Консультація для батьків

Ранній дитячий вік — це період посиленого дозрівання вищих відділень нервової системи. Дослідження вчених показують, що найсприятливіший час для впливу на формування психіки та для виховання настає саме тоді, коли відповідні функції знаходяться в процесі дозрівання. Коли ж дана функція вже оформилась, то вона не піддається великим змінам! А найактивнішим періодом дозрівання є, безумовно, ранній дитячий вік.

Одна з особливостей раннього дитячого віку — домінуюча роль сприйняття. Всі функції цього віку пов’язані із сприйняттям і керуються ним. Можна сказати, що свідомість дитини перебуває в прямій залежності від сприйняття. Це створює сприятливі умови для розвитку самого процесу сприйняття, функція сприйняття допомагає розвиткові дитини.

З великої кількості матеріалу про розвиток дитини під час різних вікових періодів, яким користується сьогодні наука, відомо, що ранній дитячий вік (до трьох років) — це оптимальний час для розвитку деяких основних проявів психічного розвитку дитини: процес ходіння, початкового оволодівання процесом мовлення, початкового емоційного уподобання та ін. Якщо дитина у ранньому віці з якихось причин не навчилась ходити або говорити, то виявляється, що пізніше їй набагато важче навчитися це робити, навчання триває довше і менш ефективно.

Головними особливостями періоду раннього дитинства також є: інтенсивний темп розвитку, висока пластичність організму, великі потенційні можливості, взаємозалежність фізичного і психічного розвитку, нестабільність психічного та фізичного станів, вроджена сенсомоторна потреба та потреба в спілкуванні з дорослими, висока навіюваність емоційних станів дитини.

Емоційний розвиток є суттєвою частиною загального психічного розвитку дитини в перші три роки життя. Емоції зберігають своє значення і в пізнішому віці, але в ранньому вони переважно провідні, на них будується цілісна поведінка дитини. Ставлення малої дитини до навколишнього середовища визначається і залежить лише від емоцій, які збуджуються різними подразниками.

Дитина легко звикає до всього, що викликає приємні почуття, і уникає впливу неприємних подразників. Тому особливо велике значення надається функціям емоцій у житті дитини і жодна з форм поведінки не є такою міцною, як ті, що пов’язані з емоціями.

Соціальна адаптація — це процес, що виникає на грунті емоцій, якими дитина зв’язана з навколишніми людьми. Емоції, які відчуває малюк до інших людей, орієнтують його соціальну поведінку, сприяють її точності, швидкості, адекватності. Головною ознакою позитивного емоційного стану малюка є його закріплена соціальна дія в корисному ефекті пристосування до життя. Емоційний і соціальний розвиток перебувають у постійній взаємодії і взаємозумовленості.

Саме емоції, завдяки їх психогене-тичній орієнтації, здійснюють перші зв’язки дитини з її соціальним середовищем. Всі сучасні дослідження доводять, що емоційний і соціальний розвиток дитини раннього віку глибоко пов’язаний. В усіх випадках, коли емоційні впливи недостатні і емоційні реакції бідні, то й соціальний розвиток слабкий.

Вчені-психологи пояснюють роль первинних емоцій у пристосуванні організму до навколишнього середовища. Вони допомагають удосконаленню пристосування. Вирішальна і основна риса емоційного стану — його інтегративність: як тільки виникає одна емоція, вона охоплює весь організм і відразу інтегрує (зв’язує в єдине ціле) всі функції в організмі. Позитивна чи негативна емоція завдяки такій інтеграції може бути абсолютним сигналом корисності або шкідливості даного впливу на організм. Таким чином, завдяки емоціям організм швидко оцінює характер впливу: якщо він корисний для організму, виникають приємні емоції, якщо шкідливий — неприємні. Саме це надає універсального значення емоціям для життя організмів.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Шановні батьки!

Пам’ятайте, що:

• Емоції — суттєва частина загального психічного розвитку дитини раннього віку.

• Дотримуйтесь режиму дня — запоруки фізичного і психічного здоров’я малюка.

• Велика «кількість любові», загальна атмосфера родинного спокою і щастя впливатиме на вашу дитину благодійно.

• Будьте уважними до своєї дитини, помічайте, схвалюйте і підтримуйте кожне її досягнення.

• Заохочуйте активність дитини до всього нового, створюйте їй умови для пізнання навколишнього світу.

• Підтримуйте допитливість дитини, відповідайте на всі її запитання.

• Навчайте свою дитину передавати її враження у мові, малюнках, ліпленні, конструюванні, рухах.

• Потурбуйтеся, щоб дитина бачила хороші картини, слухала хорошу музику.

• Радійте успіхам своєї дитини дома і в дитячому садку, уважно стежте за її розвитком.

Рекомендації психолога Зацяпи Олени Андріївної

Як допомогти емоційним дітям?

(Тривожні, агресивні, гіперактивні)

Емоційний розвиток дитини починається з перших хвилин вагітності матері, і ще раніше. Адже хронічно, втома, сімейні негаразди та інше вже підготували, негативну підставу для емоційних проблем дитини.

Процес народження, перші хвилини, місяці життя зумовлюють багато в емоційній сфері хлопчика. І дуже важливо, якщо в сім’ї єдиний стиль виховання. Тоді дитині не потрібно буде “розриватися” у виборі своїх дій, не потрібно буде пристосовуватися та “ловчити”. За авторитарного, командного стилю виховання, у дітей частіше за все спостерігається схильність до брехні, впертості, навіть дрібного крадійства. Емоційність дитини зумовлюється і спадковим фактором (на кого схожий ваш малюк?).

Деякі діти емоційні зовні (шумні, плаксиві), інші внутрішньо емоційні (боязкі, тривожні), але і тим і другим складно керувати своїми емоціями. Крики та покарання зі сторони дорослих лише посилюють проблеми у дітей. Що ж робити?

Перш за все необхідно намагатися зрозуміти свою дитину, що з нею відбувається, що вона відчуває, думає. Коли батьки у конфліктах проговорюють своє розуміння дітям, ситуація значно змінюється. Наприклад: “Я тебе розумію, ти зараз відчуваєш (смуток, радість, страх…) або хочеш (грати, гуляти, кричати…), але ти зрозумій і мене, я відчуваю…” Після цього залишиться тільки запропонувати дитині альтернативу або зумовити емоційні прояви у часі. Для цього на допомогу приходить іграшка (краще за все звукова). Наприклад: “Ти ще трохи пограєш, а коли зайчик тебе покличе, гра закінчиться”.

Таким чином нейтралізується агресія спрямована на дорослих і батькам легше бути більш послідовними у вимогах. А коли послідовності нема, тобто, якщо сьогодні ви сказали “так”, а завтра “ні”, не пояснюючи причин, або після дитячих наполягань ви “здалися”, тоді можете вважати, що дитина почне вами маніпулювати, шукати, “нові кнопки”.

Що робити, коли таке вже сталося і дитина плутає “можна” та “не можна”? На допомогу приходить гра “Сонечки”, яку батьки можуть пограти з дітьми вдома.

Гарно оформляється лист паперу або блокнот. Дітям пропонується вступити в гру “Ти у нас такий вже зовсім великий, багато що можеш робити самостійно (необхідно перерахувати 2-3 позитивні якості дитини)”, але наприклад, прибирати іграшки в тебе ще не зовсім виходить. (Пояснюють як треба прибирати). Можна формувати будь-яку іншу бажану дорослими якість, назвавши його дитині.

“Ми будемо малювати сонечка, коли ти пограєш і сам правильно прибереш іграшки. Якщо у тебе буде більш ніж два сонечка (потім кількість збільшується), то наприкінці дня одержиш сюрприз”. (Дітям не пояснюється, що саме, але в якості сюрпризу використовується нематеріальні цінності. Наприклад: перегляд мультфільму, дозвіл лягти спати пізніше та ін.).

Сюрприз обов’язковий! Коли одна якість сформована (строки індивідуальні), тоді можна приступати до формування іншої.

Батькам перед проведенням такої гри рекомендуємо вияснити, чого всі хочуть від дитини, якою її бачать в майбутньому тато, мама, бабуся, дідусь. Деяким сім’ям це зручніше робити у письмовому вигляді.

Можливо, кожна сім’я сама вибере загальний, єдиний образ-мрію для дитини.

Емоційні діти потребують рухову фізичну активність. Можна використовувати “агресивні ігри” (“Злі-добрі кицьки”, “Вперта подушка”, “Хвилинка бешкету”). Крім того, треба навчати їх саморозслабленню, релаксації, постійні зажими в дітей (агресивні або тривожно-боязкі) можуть призвести до психосоматичних захворювань.

В іграх, як і в вимогах, бажано бути послідовним та систематичним. Якщо батькам не вистачає запропонованих психологічних прийомів, або щось не виходить, необхідно відчути свій шлях, знайти свої цікаві рішення. Власна інтуїція батьків може підказати чудові психологічні технологи.

Однак, перед тим, як використовувати свої педагогічні знахідки, рекомендуємо батькам порадитися з професійним психологом. Батьківська любов та професіоналізм психолога допоможуть дитині перемогти любі труднощі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ГОВОРИТЬ ГРУБІ СЛОВА

Дитина раннього віку активно вбирає все, що бачить і чує, що відбувається навколо неї. Вона не просто бачить, чує, але і мимоволі запам’ятовує все побачене і почуте. І ніхто з дорослих не в змозі заборонити їй це робити. Тому, як вважає американський психолог Алан Фромм, проводити профілактику грубих і непристойних слів неможливо. Єдине, що можна зробити, так це самим не вимовляти подібні слова у присутності дитини. Тоді ми будемо упевнені хоч би в тому, що подібним виразам дитина навчилася не в сім’ї. Але крім спілкування з нами малюк спостерігає за дітьми більш старшого віку, чує мову дорослих на вулиці і в транспорті, дивиться телевізор і т.д.

Почувши щось нове, незнайоме, дитині хочеться продемонструвати перед дорослими те, чому вона тільки що навчилася, іноді дитина з гордістю копіює не зовсім пристойну мову значущого для неї дорослого (оскільки наслідування – одна з рис дітей раннього віку). А іноді дитина вимовляє щось незвичайне для того, щоб подивитися на нашу реакцію, дізнатися, добре або погано вона поступає. Якщо ми станемо лаяти її і показувати своє роздратування і незадоволеність, можливо, вона навчиться таким чином викликати спалахи нашого гніву, тим самим завойовувати нашу увагу до неї, нехай навіть і негативну. Не купує мама в магазині іграшку, так от я зараз їй покажу, розсерджу її і скажу таке, що їй стане за мене соромно. (Правда, подібна маніпуляція властива частіше дітям більш старшого віку.)

Тому, якщо ми чуємо від дитини непристойні слова, перш за все необхідно спокійно, без зайвих емоцій сказати йому, що так говорити не МОЖНА. Замість цих слів можна сказати, наприклад, от так… І дорослий дає зразок іншій вислову, який замінить вимовлену грубість. Іноді дитина говорить щось не так, як хочеться нам, тому, що не уміє і не знає, як можна сказати по-іншому.

На думку Аллана Фромма, не слід читати малюкові і довгих нотацій. Навряд чи він почує все, що ви йому сказали, а тим більше змінить свою поведінку.

Якщо дитина вимовляє грубі слова в суспільному місці, у присутності сторонніх людей, краще відразу вибачитися за неї і змінити тему розмови. Інакше, якщо ви почнете її відчитувати і тим більше покараєте фізично при сторонніх, це може викликати у неї спалах люті. Тоді вона почне на зло вам говорити підряд всі погані слова, які вона коли-небудь чула. У жодному випадку не загрожуйте дитині тим, що якщо вона скаже таке слово хоч би ще один раз… Подумайте, що вона може тут же вимовити це слово, слідуючи своїм імпульсним пориванням «помститися» вам. Тоді вам доведеться або відмовлятися від своїх погроз, або тут же удатися до обіцяного покарання.

ОТЖЕ, якщо дитина говорить грубі слова:

Поясніть дитині, що такі слова говорити не можна.

Покажіть, якими словами можна замінити грубість.

Не лайте її.

Дайте можливість дитині виплеснути її агресію іншим способом, наприклад, в грі.

Відверніть увагу дитини.

Не загрожуйте дитині покаранням.

Стисло вибачитеся перед тими, що оточують, якщо ви знаходитеся в суспільному місці.

Поради для батьків

Виховання хлопчиків та дівчаток.

• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.

• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим зустрічаються в цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми — дорослі.

• Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому дитину.

• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити.

• 3 дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити.

• Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих завдань.

• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї при цьому з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас.

• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте, у чому її помилка.

• Сварячи хлопчика, викладіть коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може довго утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

• Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально (зниження активності лівої «раціональної» півкулі). Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або з незначного приводу через утому (виснаження правої «емоційної» півкулі мозку).

• Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

• Ви не ідеал, а значить, не зразок для наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою

• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитись чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник.

• Чарівні засоби від страху

• 
• 1. Візьміть чистий аркуш паперу, покладіть його перед очами й опишіть усі свої страхи, які вас супроводжують. Якими вони були? Ви вдало впоралися? Як вам це вдалося? Власний досвід безцінний. Розповідайте дитині, як ви самі або хтось зі спільних знайомих подолав страх.

• 2. Можна придумати казку і створити з дитиною «програму боротьби» зі страхом. Наприклад, хлопчик, який боїться, що хтось уночі влізе в його вікно. Можна вигатити цілу історію про те, як він переміг незваного гостя за допомогою іграшкової рушниці, що для такого випадку завжди була напоготові. Головне — чітко дотримуватися розроблених правил. Використайте «чарівні парфуми» від страшних монстрів: можна перед сном оббризкати кімнату дитини цими «парфумами» (нехай це буде розчин якогось натурального масла, що має, крім приємного запаху, заспокійливий ефект, приміром, лавандове масло). Залиште дитині «чарівний» ліхтарик від монстрів під подушкою. Запаліть «чарівну свічку» (не забуваючи про запобіжні заходи) тощо.

  3. Якщо страх дуже сильний, долати його треба поступово. Наприклад, якщо дитина боїться собак, купіть пухнасту іграшку-собаку і придумайте з нею цікаву гру. Можна сходити в гості, де є маленьке цуценя, й погратися з ним, потім, наприклад, з’їздити на виставку собак тощо. Моя старша донька в дитинстві боялася бабусиного пилососа: він шумів «дурним» голосом. Мама навчила внучку, як «приручити» пилосос: вони його «купали» — протирали вологою ганчірочкою, наряджали в ляльковий одяг, укладали спати тощо. Коли я приїхала забирати доньку, то застала таку сцену: пилосос лежить під ковдрою, а Аня «годує» його печивом. Мені дівчинка радісно повідомила, що з пилососом вона подружилася, а зараз у нього «болить горлечко», тому «він розмовляє басом». Ну, хіба можна боятися пилососа із хворим горлом, який ще й печиво їсть?

  4. Зняття страху залежить і від того, як нам удається заспокоїти дитину, повернути їй душевну рівновагу: наскільки ми розуміємо її та як ставимося до її страхів. Необхідно створити таку атмосферу в родині, щоб діти зрозуміли: вони, не соромлячись, можуть сказати нам про все, що їх налякало. І зроблять це лише тоді, коли не боятимуться нас і відчують, що ми не осуджуємо їх, а розуміємо. На слово «страх» не треба накладати заборону.

  5. Якщо ваша родина віруюча, вам допоможе молитва, ікона, розповідь про янгола-охоронця. Від нічних монстрів і жахів малюка можуть охороняти іграшки (собаки, зайці, принци, це вже як ви придумаєте).

  6. Страх можна намалювати спочатку страшно-престрашно, а потім знищити, розірвати на шматочки… А можна зі страху зробити щось смішне, намалювавши йому довжелезний різнобарвний ніс, одягнувши у смішне платтячко, прикрасивши метеликами та квіточками, або… далі нехай уже починає працювати ваша фантазія.

  7. Психологи вважають, що хоч страх і помітно впливає на психічне здоров’я дітей, у нього є свої плюси: дві форми вираження — пасивна й активна. Тобто він може викликати тугу й депресію, а може активізувати, збуджувати, розвивати сміливість та ініціативу. Радимо вам почитати казку Дмитра Соколова про «боюсики», про користь страхів.

  Поспостерігайте за своєю дитиною, коли вона чогось боїться, й одночасно її притягує предмет страху. Так дитина бореться зі своєю слабкістю, перевіряє власні можливості, стає впевненішою. До речі, згадайте дитячі страшилки про «чорну руку», «жовту тітку» тощо. Розповідаючи таке, діти самі вчаться переборювати свої страхи. Саме тому фахівці радять не викорінювати дитячі страхи, а вчити дітей правильно на них реагувати.

• ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА КУСАЄ ІНШИХ ДІТЕЙ

• 

• Багато батьків і вихователі скаржаться, що малюки часто кусають і однолітків, і дорослих. Перш ніж карати дитину (що найчастіше і відбувається), необхідно з’ясувати причину подібної поведінки.

  Буває, що малюк таким чином поступає, намагаючись досліджувати навколишній світ. В цьому випадку дорослий звичайно ж повинен твердо сказати «ні», не «можна», пояснити, чому не можна, і надати дитині прийнятний спосіб реалізації її потреби. Можна дати дитині гумове кільце для кусання, шматочок хліба, печиво або показати їй який-небудь цікавий предмет, який зацікавить малюка.

  Іноді кусання може стати виразом почуття безпорадності перед дійсністю, наслідком випробуваного дискомфорту, з яким дитина не уміє справлятися сам. Наприклад, якщо дитина звикла грати удома наодинці, але вимушена цілий день знаходитися в оточенні багатьох людей, вона може виразити свою незгоду, протест у вигляді агресії, укусів. Тоді укус стане формою самозахисту дитини. В цьому випадку дорослий, відмітивши втому і дратівливість дитини, повинен показати їй, де вона може пограти одна, побути в самоті. Або якщо дитина не заспокоюється, повна агресії, краще дати їй можливість випустити «пару»: збити кеглі, кинути м’яч, постукати гумовим молотком і т.д. або просто узяти її на руки, почитати книгу.

  Але все перераховане краще зробити лише після того, як дорослий приділив увагу «жертві»: заспокоїв, поговорив, погладив, пошкодував. Дуже добре, якщо до цієї процедури буде залучений і маленький «агресор». Хай він теж погладить, пожаліє малюка, якого укусив.

  Буває, що дитина кусається, оскільки просто не знає, як ще привернути увагу дорослого, чим зайнятися, куди направити свою енергію. Тоді дорослий теж повинен приділити увагу перш за все «жертві», а потім навчити дитину способам розважити себе самому.

  Дехто з дорослих вважає, що якщо не помічати, що дитина укусила кого-небудь з дітей і не загострювати на цьому увагу, то вона забуде про таку непристойну форму взаємодії і не буде більше так робити. Але практика показує, що дитина, провівши «розвідку» і зрозумівши, що така поведінка є нормою (оскільки не побачила ніякій реакції значущої для неї дорослої людини), поступає так і надалі.

  Деякі батьки вважають, що якщо вони строго покарають дитину за провину, вона запам’ятає це і навчиться діяти, менш агресивно. Як покарання вони тьопають дитину, кричать на неї, а іноді пропонують тому, кого укусили, відповісти кривдникові тим же. Так, якщо в дитячому саду хтось з дітей укусив їх дитину, вони учать сина або дочку: «І ти укуси її теж!» Подібна реакція породжує цілий клубок агресії, і іноді у такий спосіб спілкування і з’ясування відносин «заражаються» і інші діти в групі. Якщо у відповідь на проявлену агресію ми не учитимемо дитину співпереживати тому, кого вона укусила, а станемо примушувати її просити у «жертви» або у нас прощення, вона або дуже скоро зрозуміє, що можна діяти безкарно подібним способом, або, якщо ваша вимога принизлива і нездійсненною для дитини, вона «замкнеться» і як протест ні за що не проситиме вибачення. А може, якщо ви все ж таки змусите її вибачитися, вона на зло стане поводитися так само. Прагніть не соромити малюка за те, що він укусив дитину, а пояснити ситуацію. Інакше він може зробити з вашого монологу тільки один висновок: «Я поганий, і ніхто мене не любить». Тоді чекайте нових спалахів агресії.

  ОТЖЕ, якщо дитина кусає дітей:

   З’ясуєте причину подібної поведінки.

  Якщо дитина досліджує те, що оточує, твердо скажіть їй не «можна!»

  Якщо дитина виразила таким чином протест, перш за все приділіть увагу «жертві».

  Попросіть дитину пожаліти скривдженого нею малюка.

  Обов’язково відреагуйте на укус, не залишайте його без уваги.

  Поясніть дитині, чому не можна кусатися.

  Не кричіть на дитину, не тьопайте її. Не примушуйте її просити вибачення.

  Не соромте дитини.

  Приділіть дитині увагу. Вона потребує цього.

  ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА НЕ БАЖАЄ ДІЛИТИСЯ СВОЇМИ ІГРАШКАМИ

• 

• Дитина від року до півтора років може ще не розуміти і не пам’ятати правил поведінки в групі дітей, тому дорослі перш за все повинні навчити її, як слід спілкуватися, взаємодіяти з тими, що оточують, причому в цей віковий період необхідно послідовно вводити певні межі дозволеного і неухильно контролювати їх виконання.

  Проте, спілкуючись з дитиною раннього віку, необхідно враховувати її можливості. Д. Лешли стверджує, що дитина двох років не здатна ділитися своїми іграшками щиро.

  Е. О. Смирнова вважає, що діти цього віку – власники за своєю природою. Якщо хтось робить замах на її іграшку, дитина сприймає це як загрозу власній безпеці, як замах на її особовий простір. Можна, звичайно, придумати деякі «прийоми», які допоможуть врегулювати конфлікт, що спалахнув, на дитячому майданчику. Наприклад, попросіть дитину віддати іграшку – причину розбрату вам в руки, і тоді ви самі дасте її пограти іншому малюкові (але цей спосіб припускає взаємодія дитини з дорослим, а не спілкування двох дітей). Звичайно ж, дорослі не повинні звинувачувати дитину в жадності, оскільки це приведе тільки до формування відчуття провини. Головне – навчити дитину способам виходу з складної ситуації, навчити вислуховувати прохання іншого, виражати свої власні відчуття і бажання словами, а не криком і кулаками.

  Приблизно до трьох років дитина вже може навчитися ділитися своїми іграшками з дітьми. Проте потрібно пам’ятати, що цей навик взаємодії не з’явиться сам по собі, без попередніх роз’яснень дорослого, що таке «свої» і «чужі» речі.

  Як профілактика появи такої поведінки, коли дитина не хоче давати свої іграшки іншим дітям, можна звертати увагу дитини на стан того малюка, якому дуже хочеться пограти в іграшку. Бажано описати, що він може відчувати. Можна запитати, чи хотілося колись вашій дитині чужу іграшку.

  Якщо ж конфлікт вже розгорівся, якщо із-за іграшки виникла сварка, дорослий повинен відреагувати тут же. Можна запропонувати дітям помінятися іграшками. Можна організувати сумісну гру. Запропонуєте дітям «озвучити» проблему, тобто сказати словами, чого вони хочуть і чого не хочуть. Відверніть малюків, якщо це необхідно, наприклад, вийміть з сумки якийсь яскравий предмет, книжку і т.д. або просто почніть говорити незвично тихим або «незвичайним» голосом. Використовуйте жарт.

  Прагніть не соромити тієї дитини, яка не хоче поділитися своєю іграшкою. Приблизно з двох років у дітей формується відчуття власності. Вони мають право не розуміти, чому повинні віддати, наприклад, машинку, в яку самим хочеться пограти.

  Якщо ж ви знаєте про те, що малюк не схильний ділитися іграшками, прагніть не брати з собою на дитячий майданчик яскраві, привабливі для всіх малюків машинки, ляльки. Не провокуйте конфлікт. Почекайте, поки дитина зможе зрозуміти вас і навчиться взаємодіяти з іншими дітьми.

  ОТЖЕ, якщо дитина не хоче ділитися своїми іграшками іншими дітьми:

  Поясните дитині, чому вона винна це робити.

  Навчите її виражати свої очікування, протести словами, а не криками.

  Відверніть увагу дітей.

  Організовуйте сумісну гру.

  Використовуйте жарт.

  Не соромте дитини.

  Не провокуйте конфлікт, не беріть з собою на прогулянку незвичайні яскраві, привабливі іграшки