Працювати з дитиною, що пережила стресогенну ситуацію, – виклик для практичного психолога. Коли він консультує дитину, то детально проживає події, що трапилися з нею і здебільшого пов’язані зі стресом. А невеликий життєвий досвід дитини ускладнює те, як вона сприймає стресогенну ситуацію, й обтяжує подальшу психологічну роботу.
Виділяють три основні завдання практичного психолога, що працює дитиною, яка пережила стресогенну подію:
- не нашкодити;
- зменшити рівень тривожності;
- допомогти пережити стресогенну подію, тобто реабілітуватися й адаптуватися.
Виділяють три основні помилки що впливають на процес психологічного консультування.
Труднощі під час налагодження контакту. Дитина, на відміну від дорослого, ще не має мотивації опрацювати пережите, не розуміє сенсу та потреби співпрацювати з практичним психологом. Водночас свідомість дитини здебільшого «витісняє» травматичну ситуацію.
Складність розпізнавання симптомів ПТРС. Часто вони проявляються у дитини не одразу після стресогеннох ситуації, а через кілька тижнів, місяців чи навіть років.
Додаткова робота з батьками дитини. Інколи батьки можуть посилювати її стрес, водночас вони можуть надто концентруватися на тому, щоб розв’язати проблему, що також заважає психологічній реабілітації дитини.
Практичний психолог – насамперед людина, яка також може припускатися помилок. Однак помилки в професії коштують дорого, оскільки зачіпають глибинні структури особистості дитини, її внутрішній світ. Тому фахівцеві доцільно не лише опановувати нові техніки роботи, ай аналізувати типові помилки, яких припускаються його колеги
Виділяють три типи помилок, що пов’язані з компонентами психодіагностики та корекції:
- гностичні – операційна сторона мислення фахівця щодо визначення дієвої причини певного стану дитини;
- семіотичні – незнання типології запитів і їхніх психологічних причин;
- технічні – неправильний вибір та застосування методик.
Розглянемо докладніше різні види помилок, що належать до кожного типу.
Неправильно організована діяльність
Організаційні помилки – найпоширеніші серед тих, яких припускаються практичні психологи, що надають першу психологічну допомогу в стресогенних ситуаціях. Здебільшого до організаційних помилок належать:
- невідповідність між умовами діяльності та специфікою роботи з дитиною, її потребами – необлаштована ігрова зона, не комфортна температура в приміщенні, зайвий шум тощо;
- обмежений набір діагностичних та /або корекційно-розвивальних матеріалів;
- недостатня кількість іграшок, канцелярського приладдя, матеріалів для творчості;
- накладання консультацій у часі, зокрема через невміння правильно завершити сеанс роботи з дитиною.
Неправильно встановлений перший контакт
Перший контакт з дитиною, яка пережила стресогенну подію, – складний. А тому надавати першу психологічну допомогу дитині повинен фахівець, що має спеціальну підготовку.
У перші години після стресогенної події – озброєного нападу, теракту, воєнної атаки тощо – фахової психологічної допомоги більше потребують дорослі та підлітки. Натомість для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку важливіша присутність близького або принаймні знайомого їй дорослого. А тому надмірний прояв уваги з боку практичного психолога може стати зайвим і навіть травмувати дитину. Надалі ж фахівець має регулярно надавати дитині психологічну допомогу під час індивідуальних консультацій.
Ще одна помилка під час першого контакту полягає в тому, що практичний психолог відрекомендовується лише батькам або комусь із дорослих, а не дитині, спілкується з нею не на одному рівні. Таких помилок здебільшого припускаються фахівці, що мають не великий досвід роботи з дітьми. Зазвичай ці помилки не ускладнюють роботу, але їхні наслідки під час стресогенної ситуації неможливо передбачити.
Під час першого контакту з дитиною практичний психолог має проаналізувати, які функції її провідні органи чуття: одних дітей потрібно обійняти, других – ізолювати від шуму, щоб запобігти шоковому стану. Якщо практичний психолог обере неправильний підхід до дитини, не врахує її індивідуальних особливостей, то може ще більше їй нашкодити. А тому вміння швидко реагувати й розпізнавати вербальні та невербальні реакції – основне для фахівця, що працює в стресогенній ситуації.
Ігнорування дитини
Дитина, яка нещодавно пережила стресогенну ситуацію, потрібно оберігати від негативної та складної для розуміння інформації, що призначена для дорослих, як-от повідомлення про стан постраждалих, кількість померлих, можливу небезпеку тощо. Ще одна помилка, якої припускаються практичні психологи та волонтери, що працюють на місці воєнних дій, – озвучувати такі повідомлення голосно або легковажним, індиферентним тоном, не звертаючи уваги на дитину.
Нехтування первинною бесідою з батьками дитини
Часто практичні психологи одразу консультують саму дитину, а не її батьків. Це відбувається, якщо записувався на прийом до фахівця близький дорослий дитини, який по телефону окреслив проблему. Такі ситуації можуть бути прийнятними під час роботи з дітьми середнього та старшого шкільного віку. Однак під час психологічного консультування дитини дошкільного віку з ПТСР важлива перша зустріч практичного психолога з її батьками. Адже на ній фахівець збирає таку інформацію про дитину:
- вік, особливості зростання та попередній травмівний досвід;
- склад сім`ї та умови виховання – повна/неповна сім`я, хто проживає разом з дитиною, окрім батьків;
- особливості фізичного та психічного розвитку, зокрема наявність діагнозів, що можуть посилювати або послаблювати стресогенний вплив;
- соціальні умови життя – де проживає дитина, чи відвідує заклад дошкільної освіти, спортивні секції, художні гуртки, чи має близьких друзів тощо.
Що чіткіші й інформативніші відповіді нададуть батьки, то успішною буде терапевтична робота з дитиною. Адже практичний психолог розумітиме, якого навантаження зазнає дитина, який її соціальний статус, а також зважатиме на чинники, що пов’язані з її реакцією на стресогенну подію.
Нерівномірний розподіл уваги під час консультацій
Існує хибна думка, що діагностування та терапію у психологічній допомозі потрібно розмежовувати. Таке твердження провокує деяких практичних психологів проводити чітко схематизовані заняття з дитиною, що унеможливлює індивідуальний підхід. Наприклад, уніфікована схема з шести занять – одне діагностичне та п’ять терапевтичних – майже не дає практичному психологу змоги враховувати індивідуальні особливості дитини, зважати на характер стресогенної ситуації й, відповідно, добирати ефективні техніки та методи для роботи з конкретною дитиною.
Психологічна допомога – діагностування та терапія – єдиний процес, що не передбачає розмежування. Якщо потрібно, під час психологічної терапії практичний психолог може повертатися до діагностичних прийомів та змінювати й корегувати заплановані елементи роботи, адже будь-які методи допомогти дитині дають йому більше інформації про неї та її психологічні проблеми. Практичний психолог має постійно аналізувати предмет спостереження, а також уміти застосовувати відповідно до ситуації усю діагностичну інформацію про дитину.
Завчасне завершення психологічної терапії
Коли дитина за багатьма показниками подолала негативний вплив стресогенної ситуації, не можна різко завершувати психологічну терапію. Спілкування з практичним психологом було дитини ресурсом підтримки та допомоги, а тому його втрата може спричинити в неї розгубленість, страх і навіть нівелювати проміжні результати психологічної терапії.
Ближче до завершення психологічної терапії заняття з дитиною практичний психолог має проводити зі значним часовим інтервалом. Окрім того, фахівець може залучити дитину до групових занять. Важливо також залучати до певних консультацій батьків дитини, щоб перенести точку опори із практичного психолога на близьких дорослих. А щоб закріпити результат психологічної терапії, фахівець має надати батькам дитини рекомендації, як поводитися з нею, як організовувати спільне дозвілля.
