ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО:

ГРАФІК РОБОТИ

Понеділок 8.00. – 17.00
Вівторок 8.00. – 17.00
Середа 10.00. – 19.00
Четвер 8.00. – 17.00
П’ятниця 8.00. – 17.00

«Електронна пошти довіри» – надає кваліфіковану, анонімну, безкоштовну психолого-педагогічну та інформаційну допомогу всім суб’єктам освітнього процесу через ЗМІ а саме: педагогам, батькам, які звертаються з метою одержання консультативної допомоги.
Правила користування
1. Напишіть листа із запитанням, яке Вас цікавить на мою електронну пошту з приміткою “Пошта довіри”. В листі вкажіть групу, Ваше прізвище, ім’я, по – батькові (за бажанням)
2. Прийом питань щодня.
Електронна пошта: irina_kuznecova@ukr.net, irinkakuznecova061174@gmail.com

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ, ЯКИМИ КЕРУЄТЬСЯ В СВОЇЙ РОБОТІ ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ:
• Закон України «Про дошкільну освіту»
• Закон України «Про освіту» (ст.21, 22)
• Положення про психологічну службу системи освіти України
• Етичний кодекс практичного психолога
• Посадова інструкція практичного психолога ЗДО

                                         

     

НАВІЩО В ДИТЯЧОМУ САДОЧКУ ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ?
Основні напрямки в роботі:
Психодіагностична робота з дітьми та педагогами.
Консультаційна робота групова та індивідуальна з педагогами та батьками.
Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота з дітьми.
Психологічна просвіта всіх учасників навчально – виховного процесу.
Навчальна діяльність психолога.
Основні завдання психологічної служби в дошкільному закладі:
Метою роботи психологічної служби в дитячому закладі є формування психічно здорової особистості
Пріоритетним завданням практичного психолога в закладі є допомога у спрямуванні діяльності педагогічного колективу для створення умов, які сприятимуть охороні фізичного і психічного здоров’я дітей та співробітників забезпеченню їхнього емоційного благополуччя та ефективному розвитку здібностей кожної особистості.
Враховуючи основні річні завдання ЗДО на навчальний рік, завдання психологічної служби постають такі:
– Проведення адаптації дошкільника в закладі освіти;
– вивчення індивідуальних особливостей дітей, доведення одержаної інформації до відома педагогів та батьків;
– розвиток пізнавальних процесів та здібностей відповідно до вікових можливостей дітей, активізація творчої уяви та зв’язного мовлення;
– надання психологічної допомоги дітям з проблемами в емоційному розвитку та в розвитку пізнавальних процесів;
– психолого-педагогічна робота щодо розвитку творчості дітей;
– проведення психолого –педагогічної роботи з дітьми пільгового контингенту;
– проведення психолого –педагогічної роботи з дітьми обдарованими;
– дослідження тривожності серед дітей старшого дошкільного віку;
– співробітництво з батьками, педагогами, розширювання психолого-педагогічних знань батьків;
– дослідження сфери сімейних стосунків, міжособистісних стосунків;
– визначення мікроклімату в дитячому закладі, відношення педагогів до дітей та взаємовідносини в колективі;
– вивчення та впровадження Базової Програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»;
– визначення психологічної готовності до шкільного навчання дітей старших груп
( мотиваційна, розумова, емоційно-вольова та соціальна готовність).
Основні цілі психологічної служби в закладі дошкільної освіти:
– Робота зі створення умов з розвитку та оптимізації емоційного світу дітей та виховання гуманних та естетичних почуттів, моральних якостей засобами художніх творів, театралізацій казок, сюжетно-рольової гри;
– поглиблення роботи з розвитку адекватної та підвищеної самооцінки дитини;
– сприяння вільному розкриттю здібностей кожної дитини;
– націлювання батьків і дітей на здоровий спосіб життя;
– здійснювати якісний підхід до виховання у дошкільників працьовитості, позитивного ставлення до праці як необхідної умови становлення громадянської позиції особистості;
– формування психологічної готовності дітей до навчання в школі.
Шановні батьки, до вашої уваги представлена така інформація:
Які бувають найпоширеніші помилки при зверненні до психолога в освітньому закладі?
Психолог в освітній установі в першу чергу займається проблемами, пов’язаними з навчанням: мислення, пам’яттю, увагою. Дослідження особистості, характеру проводиться тільки у світі впливу даних особливостей дитини на процес навчання і спілкування з однолітками і педагогами. Батьки часто не можуть чітко сформувати проблему. Психолог – не подружка, з якою можна довго розмовляти про своїх справжніх і недовірливих побоюваннях. До лікаря ми звертаємося з цілком конкретною проблемою: болить горло, висока температура. І психолог чекає чіткого формулювання: не може вивчити вірш, неуважна, лінується, плаксій. Дуже важко буває працювати з батьками, які занадто багато чого хочуть від дитини. Тут варто пояснити батькам, що дитина не завжди може повторить їх шлях, їх здібності, що ніяких психічних відхилень у дитини немає, просто він – інший! Батьки, діти яких проходять психологічне тестування, часто хвилюються, що результати стануть відомі іншим батькам. Одна з етичних професійних норм психологів, одна з їх заповідей – це конфіденційність. Ніяких імен. Вся інформація за результатами психологічного тестування дитини передається батькам в усній формі при індивідуальній бесіді.

“Пошта довіри” надає специфічну соціальну та психологічну допомогу учасникам освітнього процесу. Вона створенна для надання кваліфікованої, анонімної, безкоштовної допомоги.
Правила користування
1. Напишіть на аркуші паперу, які Вас цікавлять питання, вкажіть групу, Ваше прізвище, імя, по батькові (можете не вказувати прізвище та імя, але вкажіть скількі років дитині та її стать).
2. Вложіть аркуш до поштової скриньки (скринька знаходиться біля кабінету психолога ).
3. Відповідь на Ваше питання можете отримати в кабінеті практичного психолога або через вихователя.

УСІ ДІТИ ТАЛАНОВИТІ!
У кожної дитини свій особливий дар, величезний потенціал, дивна сила, яка примушує їх рости і розвиватися.
З якою завзятістю і відвагою дитина робить свої перші кроки, йде, падає, знову встає.Вона активно освоює навколишній світ, прагне якнайповніше реалізувати себе.
Ця універсальна здатність властива усім дітям незалежно від конкретних здібностей і рівня розвитку.
У літературі виділяють декілька рівнів здібностей:
здібності (як такі);
обдарованість;
талант;
геніальність.
Під обдарованістю розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності дитини, використання нестандартних підходів при вирішенні проблем, уміння знаходити цікаві рішення нестандартних завдань.
Саме слово «обдарований» викликає досить суперечливе відношення.
«Обдаровані діти» – серед них є ті, хто досить рано виявляє свої яскраві здібності, і ті, хто може виявити їх досить пізно (впродовж життя) – такі здібності можуть виявитися прихованими (непоміченими) в дитинстві і проявитися набагато пізніше. Наприклад Альберт Ейнштейн, який у дитинстві зовсім не вважався обдарованим, а надалі виявився генієм!
Цікава відповідь Ейнштейна на питання, як к він умудрився відкрити теорію відносності: «В дитинстві я дуже повільно розвивався, тому ті питання, на які діти отримали готову, авторитетну відповідь від дорослих, в моїй голові виникли набагато пізніше, і мені довелося шукати відповідіна них самому».
Найчастіше у дітей проявляється музична і художня обдарованість, але потім вони можуть зацікавитися і більш серйозними науками.
Прикладами всебічно обдарованої людини є М. В. Ломоносов і Леонардо да Вінчі. Останній мав не лише художні таланти, але і наукові, при чому реалізовував їх у самих різних галузях науки і життя.
Ознаки обдарованості проявляються досить рано і є запорукою майбутніх успіхів.
Але те в якій степені буде розвиватися її творчий потенціал дуже багато залежить від батьків та вихователів.
В обдарованих дітей виявляють:
Ранній розвиток мови і великий словниковий запас;
Високий рівень пізнавальнних процесів і хороша пам’ять;
Висока пізнавальна активність;
Гарна уява та фантазія;
Творче мислення.

Ви маєте не тільки навчити дитину відображати будь-яку дію, але й дати їй можливість проявити:
свою ініціативу,
винахідливість
розкрити свої творчі здібності.
Щоб розвивати всебічно обдаровану дитину вам необхідно бути:
дуже уважними до незвичних дитячих запитань;
з повагою відноситись до нестандартних ідей;
показувати дітям ,що їх ідеї мають цінність;
давати можливість самостійно навчатись та хвалити за це.
Якими ж методами можна користуватися для розвитку творчих здібностей?
Створіть вдома розвиваюче середовище;
Створюйте творчі композиції, спільні картини;
Використовуйте способи нетрадиційного малювання;
Використовуйте додаткові матеріали для оформлення робіт (сіль, крупа, клей, засушені листочки, яєчні шкаралупки, насіння рослин, малюнки із журналів, стрічки і таке ін.);
Читання художньої літератури;
Ігри типу «Включи уяву», «Якби то…», завдання з перетворення сонечка на щось інше схоже, загадкова клякса, домалюй;
Іграшки із покидькового матеріалу.
Шановні батьки!
Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість.
Підтримуйте творчий імпульс дитини через повагу до їх робіт з образотворчого мистецтва, аплікації, перших спроб придуманих оповідань.
В дошкільному віці більшість дітей не соромляться співати, танцювати, показувати свої малюнки іншим.
Дитяча особистість ще не закомплексована, вона відчуває в собі досить сил та бажання спробувати все, брати участь в усіх видах діяльності.
Допоможіть дитині в цьому і у вас будуть
Усі діти талановиті!
ЧИ ЗАДОВОЛЕНІ ВИ ПОВЕДІНКОЮ СВОЄЇ ДИТИНИ?

Практично немає батьків, які були б повністю задоволені поведінкою своєї дитини. Ви часто говорите про те, що ваша дитина через міру тривожна чи агресивна, чи вперта.
ПЕРШ ЗА ВСЕ ПОТРІБНО ЗНАТИ, ЩО ДЕЯКІ ТРУДНОЩІ В ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ МАЮТЬ ВІКОВИЙ ХАРАКТЕР І ПОВ’ЯЗАНІ З КРИЗОЮ РОЗВИТКУ 6-7 РОКІВ. ВІКОВІ КРИЗИ (1,3,7РОКІВ…) ГОВОРЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО В ДИТИНИ НОРМАЛЬНИЙ ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК І ВОНА ПЕРЕХОДИТЬ НА НОВИЙ ВІКОВИЙ ЕТАП.
КОЖЕН ВІКОВИЙ ПЕРІОД СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ СВОЇМИ ОСОБЛИВИМИ ТРУДНОЩАМИ В ВИХОВАННІ ДІТЕЙ, ТАК ЯК ЗМІНА ВИХОВНИХ ВПЛИВІВ, ЯКІ МИ ЗАСТОСОВУЄМО ДО ДИТИНИ, НЕ ВСТИГАЄ ЗА ШВИДКИМИ ЗМІНАМИ ЇЇ ОСОБИСТОСТІ.
АЛЕ ЦЕ НЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО ВСІ ДІТИ БУДУТЬ СЕБЕ ОДНАКОВО ПОВОДИТИ ПІД ЧАС КРИЗИ.
ВСІ ЛЮДИ РІЗНІ І ДІТИ ТАКОЖ!
ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД СПАДКОВОСТІ І СОЦІАЛЬНОГО ОТОЧЕННЯ ТА ВИХОВАННЯ (СІМ’Я, БЛИЗЬКЕ ОТОЧЕННЯ).
КОЖНА ДИТИНА ДЛЯ БАТЬКІВ – ЦЕ ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, НЕПОВТОРНА ОСОБИСТІСТЬ.
У ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ВІДБУВАЮТЬСЯ ЗМІНИ В ХАРАКТЕРІ І ПОВЕДІНЦІ, ПОЧИНАЄ ВЕРЕДУВАТИ, А ГОЛОВНЕ ПОЧИНАЄ ОРІЄНТУВАТИСЯ В СВОЇХ ПОЧУТТЯХ І ПЕРЕЖИВАННЯХ.
ЧЕРЕЗ ЦЕ В ДИТИНИ ВИНИКАЄ НОВЕ СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, ФОРМУЄТЬСЯ САМООЦІНКА.
БАТЬКИ НЕ ВСТИГАЮТЬ ПЕРЕБУДУВАТИСЯ НА ДРУГУ СИСТЕМУ ВІДНОСИН З ДИТИНОЮ, НЕ ВРАХОВУЮТЬ ЗМІН В ЇЇ РОЗВИТКУ, СТИКАЮТЬСЯ З СЕРЙОЗНИМИ ТРУДНОЩАМИ В ЇЇ РОЗВИТКУ.
ДУЖЕ СКЛАДНИМ НА ЦЬОМУ ЕТАПІ Є ВИЗНАЧЕННЯ ВІДХИЛЕННЯ ПОВЕДІНКИ ЧЕРЕЗ КРИЗУ ЧИ ЧЕРЕЗ ПАТОЛОГІЮ РОЗВИТКУ.
ПОРУШЕННЯ В ПОВЕДІНЦІ ДИТИНИ ОБУМОВЛЕНІ, ЯК ПРАВИЛО, ДВОМА ФАКТОРАМИ:
• НЕПРАВИЛЬНИМ ВИХОВАННЯМ
• НЕЗРІЛІСТЮ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.
ОСТАННІЙ ФАКТОР ЧАСТО НЕДООЦІНЮЄТЬСЯ БАТЬКАМИ, В РЕЗУЛЬТАТІ ВИХОВНИЙ ВПЛИВ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ БЕЗРЕЗУЛЬТАТНИМ, А ЧАСТО І ШКІДЛИВИМ.
ТОМУ ДУЖЕ ВАЖЛИВО РОЗІБРАТИСЯ В ПРИЧИНАХ ПОГАНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ І ТІЛЬКИ ПОТІМ ЇЇ ВИПРАВЛЯТИ.
ЩЕ ОДИН ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ!
ВИ, ШАНОВНІ ДОРОСЛІ, САМІ ТОГО НЕ ПІДОЗРЮЮЧИ, ПЕРЕНОСИТЕ СВОЇ ЕМОЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ НА ДИТИНУ.
НАПРИКЛАД, ДИТИНА МОЖЕ МАТИ ВИСОКУ ТРИВОЖНІСТЬ ВНАСЛІДОК ТОГО, ЩО МАМА МАЄ ПІДВИЩЕНУ ТРИВОЖНІСТЬ.
НЕ ДАРЕМНО ГОВОРЯТЬ, ЩО ПОВЕДІНКА ДИТИНИ – ЦЕ ДЗЕРКАЛЬНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ЇХ БАТЬКІВ.
ТОЖ ПЕРЕД ТИМ, ЯК РОБИТИ ДИТИНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ДОРОГІ БАТЬКИ, ПОДИВІТЬСЯ НА СВОЮ ПОВЕДІНКУ ЗІ СТОРОНИ.
УДАЧІ ВАМ!

КАЗКА ПРО ПОЛОХЛИВЕ ЗАЙЧЕНЯ (для тривожних та невпевнених малят)

Жив собі на світі Зайчик. Маленький, гарненький, із довгими вухами та куцим хвостиком. Дружив він із жабенятами, що мешкали у величезному зеленому болоті. І все було б добре, якби він так не боявся всього на світі: хрусне в лісі гілка, каркне ворона, упаде з гілля листок, а наш Зайчик аж тремтить весь. А про Лисицю й Вовка годі й говорити, про них Зайченя навіть думати боялося.
Якось літом навіть Мишки злякався. Сіроманка додому поспішала, діточок малих годувати, а Зайчик, як завжди, від Лисиці ховався у високій траві. Ось тут вони й зустрілися з Мишкою.
—Ой, матусю-ю-ю!!! — закричав Зайчик,— рятуй мене!
—Чого ти кричиш, дурнику, це ж я, Мишка-Сіроманка! — здивовано вигукнула Мишка.
Зайчик увесь стиснувся в маленький клубочок і не міг від страху очі розплющити.
—Пі-пі-пі,— пропищала Мишка,— Зайчику, це ж я! Подивись.
Малюк розплющив оченята й побачив стару знайому. Вона стояла перед ним та посміхалася.
—Як же ти мене налякала,— з полегшенням видихнув Зайчик,— а більше тут нікого немає? — Злякано озираючись на різні боки,— запитав він.
—Ні, нікого,— відмовила Мишка,— гайда зі мною, малюків допоможеш нагодувати.
—А якщо Лисицю чи Вовка зустрінемо,— тихим, тремтячим голосом запитав Зайчик.
—Хі-хі-хі,— який ти боягузик,— засміялася Мишка,— нікого ми не зустрінемо, адже он моя нірка, ходімо!
— І справді, а я й не помітив,— посміхнувся Зайчик.
Пригрівало тепле сонечко, цвірінькали пташки, лагідний вітерець гойдав траву на галявині. Мишенята наїлися й захотіли гратися.
—Зайка, гайда гратися разом! — покликали вони свого друга. І все товариство
побігло до старого пенька на галявині.
—Ну, сідайте, де ви там? — покликав він мишенят. Малеча вчепилася Зайчикові за шубку, а він почав стрибати через пень:— Раз-два, раз-два. Мишенята сміялися й просили пострибати ще. А потім вони залазили на спинку Зайчикові й з’їжджали з нього, немов діти з гірки. Зайченя навіть на деякий час забуло про те, що постійно всього боїться. Скоро сонечко почало сідати за обрій, і мама Мишка покликала малюків додому. Зайчик попрощався з веселою родиною й попрямував до своєї пухнастої ялиночки, під якою він спав теплими літніми ночами. По дорозі побажав жабенятам спокійної ночі й стрибнув під лапату гілку.
Мабуть, наш герой так і лишився би на все життя страхополохом, якби не один випадок.
Настала зима, дуже сніжна та морозна. Зайчик поміняв свою сіру шубку на сніжно-білу й тепер став зовсім непомітним на свіжому сніжку. Це була велика перевага: ні Лисиця, ані Вовк тепер його не бачили, якщо він сидів тихо й не рухався. Він навіть боятися став менше, бо Лисиця з Вовком тепер рідше виходили з своїх домівок, кому ж охота лапи відморозити? Лише сумно було в зимовому лісі: птахи не співали, тільки інколи каркали ворони та стукав по корі дятел; жабенята поснули на дні став¬ка на цілісіньку зиму й уже не веселили Зайчика смішними пісеньками. Сумно. Тихо. Холодно.
Інколи, коли день видавався сонячним, гратися виходили веселі мишенята й стри¬бали по сніжку разом із Зайчиком.
Та якось наш Зайка прокинувся від голосного писку, це злякано пищали його маленькі друзі. По галявині за ними ганя¬лася руда Лисиця. Від голоду вона вже ладна була гризти кору з дерев, аж тут побачила мишенят, що бігли до Зайки в гості.
Хижа Лисиця клацала своїми великими зубами так голосно, що навіть під зайчико-вою ялинкою було чути. Як Зайченя злякалося!!! Аж дихання у нього перехопило. Та раптом він побачив, як Лисиця наздоганяє найменше мишеня, ось-ось схопить!
Мить—і Зайка вистрибнув із-під ялини:
—Гей ти, Рудохвоста, відчепися від ма¬лечі!!! І де в нього та сміливість узялася?— тільки Зайчик про це зараз не думав. — Ану, спробуй, дожени мене! І дременув по галявині щодуху. Лисиця облизнулася:
—Як мені поталанило,— пристойний сніданок за стільки днів,— і не роздумуючи, кинулася за Зайченям.
Скільки вона ганялася за ним — невідомо, але дуже швидко Зайчик почав відчувати, як мерзнуть його лапки, і як вони поволі перестають його слухатися. Він вже чув, як важко дихає Лисиця. Мишенята від страху закрили лапками оченята, вони не могли дивитися, як їх найкращого друга впіймають і з’їдять.
—Ось і смерть моя прийшла,— прошепотів Зайчик, ухиляючись який уже раз від Лиски. Та високо-високо підстрибнувши, заплющив очі.
Довкола стало тихо-тихо… Зайка відкрив одне око, потім інше й раптом зрозумів, що лежить він під великим сніговим кучугуром, а Лисиці немає! Від пухнастого снігу він чхнув і потихеньку визирнув назовні. Лисиця бігала по галявині, клацала зубами від люті:
— Та де ж він подівся? Невже доведеться знову спати голодною? Шукала Руда Зайчика, шукала та дарма — пухнастий сніг добре сховав його.
Зрозуміло Зайченя, що не бачить його Рудохвоста на білому сніжку, та й нюхом не чує, бо дуже добре його завалило. Побігала Лиска, побігала та й геть пішла. Посидів ще Зайчик трішки тихенько та й вистрибнув на галявинку. Сніжок виблискував на сонечку, і Зайчикові здалося, що він навіть не такий холодний, як раніше. Аж тут з’явилися мишенята:
—Пі-пі-пі,— Зайчику-Любчику, якби не ти, переловила б нас усіх руда розбійниця!!! Ти такий сміливий та спритний, ми тебе так любимо й пишаємося тобою!
З того часу наш герой став боятися вже менше й зрозумів одну дуже важливу річ: потрібно лише спробувати бути сміливішим, зробити перший крок, і сміливість почне з’являтися сама собою!
А ти хочеш зробити такий крок назустріч сміливості?
Тоді почни з найпростішого:(тут мож¬на запропонувати, наприклад, наступного разу голосніше відповідати на заняттях або розповісти всім дітям віршик, або зігра¬ти роль сильного героя у грі-драматизації, залежно від індивідуальних особливостей невпевненого малюка).

КАЗКА ПРО САМОТНЬОГО ЇЖАЧКА (для малюків, яких не приймає дитячий колектив)

У великому й гарному лісі жив собі їжачок. Та от біда — не мав він зовсім друзів… Сміялися з нього всі звірята через те, що він не такий пухнастий, як вони. Глузува¬ли з того, що він маленький та сірий, колю¬чий та на коротеньких ніжках, навіть із того, що коли він згортався клубочком, то був ще й товстий!
Ви навіть уявити собі не можете, які жахливі прізвиська вигадували для нього щодня звірята: Ведмедик, Білочка, Зайчик та інші. А одного разу зробили навмисно для їжачка таку капость: вирили глибоку яму, загорнули її опалим листям та гілками й покликали їжачка гратися та й заманили до ями. Звичайно, малий впав туди й дуже забив лапку. А наступного дня звірята ще дужче сміялися з того, що він куль¬гав на хвору лапку, й від цього його хода стала схожа на качину. Образився їжачок і пішов геть у гущавину лісу. Йшов він, йшов та раптом зрозумів, що заблукав. Спробував визирнути через густу траву, щоб шлях розгледіти, та дарма — лапки ж коротенькі, та й сам він маленький. Кликати на допомогу нікого, друзів немає…
А звірятам стало зовсім нічого робити, бо зник той, із кого вони постійно глузували. Знущатися не було з кого, й недавні друзі геть пересварилися. Вони почали висміювати один одного.
—Чого це ви з мене смієтеся?! — обурився Ведмедик. — Я ж не їжачок якийсь! — І раптом Ведмежа зрозуміло та навіть здивувалося, якими влучними й точними були його слова. Саме в цю мить він опинився на місці їжачка.
— Клишоногий! Клишоногий! — кричали разом Білочка та Заєць.
—Припиніть!
Але звірята не вгамовувалися. Вони знайшли собі нову жертву для своїх негарних жартів. Зрозумівши це. Ведмедик образився й пішов від них геть.
«Ось і немає в мене друзів, нікому я тепер не потрібен,— сумував він». Сльози застилали йому очі, й він не помітив, як перечепився і впав, вдарившись дуже боляче.
—Ой-ой-ой! Як боляче! Допоможіть!
Але довкола було тихо-тихо, ніхто не поспішав йому на допомогу, і знов він згадав їжачка. Як йому, мабуть, було боляче й самотньо.
А тим часом їжачок намагався віднайти дорогу додому. Побачивши Ведмедика він дуже зрадів, що хоча б хтось нарешті зустрівся йому на шляху.
– «Зараз він почне з мене сміятися, щоя такий вайлуватий та клишоногий»,— подумав Ведмедик. Але замість цього їжачок лагідно посміхнувся та погладив лапкою забите місце. Біль одразу вщух, а Ведмедику стало дуже-дуже соромно за свої попередні вчинки щодо їжачка.
— Я ніколи тебе більше не скривджу! — промовив він. — Що я можу для тебе зробити?
І дізнавшись, що їжачок заблукав у лісі, з радістю провів його додому. Дорогою вони багато розмовляли та сміялися. А Ведмедик зробив для себе важливе відкриття, що не обов’язково насміхатися з того, хто зовніне схожий на тебе для того, щоб розвеселитися.
Наступного дня, побачивши їжачка та Ведмедика разом,— Білочка закричала:
—Дивіться! Клишоногий розмовляє з Колючкою!!!
—Які ж вони смішні, хі-хі-хі! — підтримав її Зайчик.
—Не ображайте мого друга,—заступився за їжачка Ведмедик. — Якби ви мене не образили, то я б ніколи не дізнався, що їжачок вміє лікувати хвороби.
—Ну, той що,— вигукнув Зайчик.— Ми зі зрадниками не граємося!
—Але ж це ви мене образили, а не я вас,—відповіло Ведмежа, та я на вас зовсім не ображаюся, завдяки вам я дізнався, що не обов’язково ображати когось тільки за те, що він не схожий на всіх нас.
—А, ну вас,— вигукнула Білка.— Ходімо, Зайчику, на пташок колючками кидатися!
—Вони так нічого й не зрозуміли,— зітхнув Ведмедик.
—Не засмучуйся,— заспокоїв його їжачок. — Вони все зрозуміють, навіть швидше ніж ти думаєш.
Зайчик та Білочка ганяли Сороку й не помітили, як опинилися біля лісового болота, і раптом: «Бульк!» — Зайчик провалився у трясовину.
—А-яй-яй! — закричало злякане Зайченя. —Білочко, рятуй мене мерщій, бо затягне мене під воду!!!
—От дурник косоокий, де були твої очі? — вигукнула Білочка. — Як я тебе тепер витягатиму? Ти великий і важчий за мене, не варто й намагатися,— і обернувшись, пострибала геть.
Бідненький Зайчик, як йому стало страшно й образливо: «Тепер я втоплюся в цьому болоті і нікому мене врятувати!».
—Буль-буль, рятуйте, хто може!!! — з останніх сил закричав Зайчик, вже й не сподіваючись на допомогу.
—Тримайся! Сіренький! — раптом почулося звідкись.
Зайченя озирнулося й побачило, як Ведмедик простягнув йому довжелезну палицю.
—Чіпляйся, мерщій!!! — кричав їжачок. Зайчик навіть опам’ятатися не встиг, якопинився на березі. Адже недарма Ведмідь вважається найсильнішим у лісі. Зайченя обтрусило мокру шубку й геть стало схожим на їжачка, бо хутро від води трохи злиплося й тепер стирчало на різні боки, як голки.
—Який ти кумедний,— засміялися їжачок та Ведмедик.
—Вирішили мені помститися?— ображено запитав Зайчик і від сорому за минулі справи опустив очі.
—Що ти,—відповів їжачок,—ми просто щасливі, що встигли вчасно й змогли допомогти тобі! А сміємося тому, що ти зараз геть схожий на мене, хі-хі-хі.
—Як то на тебе? — і Зайченя почало оглядати себе з усіх боків. — Ай справді,— ледь зміг вимовити Зайчик і залився веселим сміхом, побачивши на що перетворилася його пухнаста шубка.
—Їжачок, Ведмедику, ви не сердитеся на мене? — раптом запитав Зайчик. — Я так хочу з вами дружити, адже ви врятували мені життя, навіть не звертаючи уваги на те, що я так погано ставився до вас обох.
—Зайчику, ми будемо дуже раді з тобою товаришувати, адже ти знаєш стільки цікавих ігор,— відповів Ведмедик.
І всі разом весело покрокували на велику галявину гратися. Тим часом Білочка сиділа у своєму дуплі сама-самісінька. «Як це їжачок міг так довго бути зовсім один, без друзів? — розмірковувала вона,— мені самій так сумно».
Раптом, почувши голоси на галявині, вона визирнула з дупла й подивилася вниз. Побачивши, що їжачок, Ведмедик і Зайчик разом, від здивування ледь не впала додолу. Так і дивилася на них із відкритим ротом, їй так захотілося погратися з ними, але чомусь саме зараз їй стало соромно, вона пригадала, як насміхалася з маленького їжачка та вайлуватого Ведмедика, як покинула напризволяще пухнастого Зайчи¬ка на болоті й зрозуміла, що тепер, мабуть, ніхто з них не захоче з нею дружити. І після таких думок, заплакавши, повернулася до своєї хатки та й вирішила сидіти вдома.
—Іди до нас, Білочко,— побачивши її, крикнув Ведмедик, але вона сховалася в дуплі.
Через деякий час їй стало зовсім нестерпно слухати, як весело граються її колишні друзі. І вона спустилася до них.
Ти хочеш знати, що сталося далі?
У лісі з’явилася команда Рятівників, що поспішають на допомогу тим, хто потрапив у біду. Рятівники дружать і зараз, тому що в цій команді кожен зайняв своє особливе місце; кожен знає, що завжди може розраховувати на надійне плече друга; кожен приймає іншого таким, яким він є.
Якщо проблема стоїть гостро, цю казкуможе прочитати вихователь або психолог, обговоривши з дітьми, наприклад:
—Що я порадив би їжачкові, щоб із нього не насміхалися;
—Такі їжачки, Ведмедики, Білочки та Зайчики живуть серед нас, і ми самі можемо опинитися на їх місці.

Шановні батьки! Педагоги, відвідувачі сайту, всі, хто опікується дітьми!
Раджу вам долучитися до кампанії«Слова допомагають»!Знайдіть час і, при потребі, скористайтеся порадами сайту «Слова допомагають», що ініційований Дитячим фондом ООН (Юнісеф) в Україні. Цей сайт – це своєрідна підказка дорослим, як поводити себе з дітьми, що пережили чи переживають травматичну ситуацію, коли діти відчуваютьзлість, безсоння, відсторонення, проявляють жорстокість– які слова підтримки їм говорити, як підтримати дітей у нелегкій життєвій ситуації.

Арттерапія – це така форма психотерапії, яка доступна всім: і дітям, і зовсім дорослим. У її основі лежить творча діяльність, в першу чергу, малювання. Творчий процес є головним терапевтичним механізмом, що дозволяє в особливій символічній формі перебудувати конфліктну травмуючу ситуацію, знайти нову форму її вирішення. Через малюнок, гру, казку, арттерапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, допомагає зрозуміти власні відчуття і переживання, сприяє підвищенню самооцінки і, звичайно ж, допомагає в розвитку творчих здібностей. Крім того, активна творча діяльність сприяє розслабленню і зняттю напруги. Психолог не ставить за мету навчити дитину малювати, основне завдання арттерапії полягає в розвитку самовираження і самопізнання людини через творчість і в підвищенні його адаптаційних здібностей. Заняття проходять в межах психоаналітичного напряму, використовуються прийоми ігрової і пісочної терапії. Дитині пропонується вільний вибір творчого матеріалу (фарби, крейда, кольорові олівці, пластилін, глина, клей) і виду діяльності. Тривалість сесії 50 хвилин.
Не дивлячись на простоту і доступність методу це глибока і серйозна форма психотерапії, що має свої показання, до яких відносяться:
-неврози
-підвищена тривожність,
-страхи
-низька самооцінка
-труднощі взаємин з тими, що оточують
-депресії
-стресові ситуації .
Метод sandplay (дослівно — пісочна гра). Він є представником незвичайної техніки аналітичного процесу, під час якої дитина (а інколи і дорослий) будує власний світ в мініатюрі з піску і невеликих фігурок. Це метод, що має за собою цікаве минуле, сталі основи теорії і техніки в сьогоденні і, сподіваємося, перспективне майбутнє.  Дитина виражає на піску те, що спонтанно виникає протягом заняття. В процесі роботи, дитина може змішувати пісок з водою, якщо їй необхідно сформувати горби, гори, або створити різні вологі ландшафти, наприклад, болото. Крім того, в роботі використовується безліч мініатюрних фігур: людей, тварин, дерев, будівель, автомобілів, мостів, релігійних символів, і ще багато іншого. Така безліч фігур і матеріалів необхідна для того, щоб дати дитині стимул-реакцію створювати власний світ. Пісок – незвичайно приємний матеріал: коли ми занурюємо руки в сухий пісок, з’являється щось схоже на брижі на воді. Ми можемо також переносити пісок, створювати тонкі форми, вітер і пісок в сукупності викликають образи пустелі. Змішаний з водою, пісок стає темнішим і набуває якостей землі. Пісок стає стійким і йому можна надати форму. Так ми можемо створювати ландшафти або тривимірні структури всіх видів. Можна сказати, що дитині на годину надається невідомий всесвіт, усередині якого вона може створювати свій індивідуальний світ. Дитина не може розповісти нам про свої складнощі як дорослий, але вона може зробити це за допомогою пісочних картин.  Цей метод можна використовувати в роботі з дітьми від трьох років (а також, як один з етапів в роботі з підлітками і дорослими), з наступним спектром проблем:
– різні форми порушень поведінки
– складнощі у взаєминах з дорослими (батьками, вихователями, вчителями) і однолітками
– психосоматичні захворювання
– підвищена тривожність, страхи
– складнощі, пов’язані із змінами у родинні(розлучення, поява молодшої дитини, і так далі) і в соціальній ситуаціях (дитячий садок, школа)
– неврози
Казкотерапія
Однією з провідних потреб, як у дорослих, так і у дітей – є відчуття безпеки. І, якщо ми, дорослі, вже маємо якесь уявлення про світ, в якому ми живемо, то для наших дітей все навколишнє сприймається чимось великим і незрозумілим. І в той же час так хочеться дізнатися про те, що собою являє цей світ? Що тут роблять? А що можу робити я? А що краще не робити?
І в дбайливих батьків виникає питання: як пояснити це все малюкові, як познайомити зі світом, в якому він живе? Та ще так, щоб це було зрозуміло дитині. Адже ми, дорослі, пізнаємо навколишній світ розумом, а дітки пізнають світ емоційно. Тому так важливо збагачувати і зміцнювати внутрішній світ красивими добрими образами.
І в цьому цікавому пізнанні нашими кращими помічниками будуть казки. Адже переказ казкових історій – це найдавніший прийом передачі досвіду і знань молодому поколінню.
Порівняно недавно в психології виділився метод під назвою Казкотерапія – або – лікування казкою.
Мова казок яскрава, барвиста і тому дуже близька дітям. І якщо ми хочемо щось пояснити дитині – потрібно розмовляти на його мові – мові образів і фантазій.
Через казку, минаючи батьківські нотації і настанови, дитина отримує важливу для себе інформацію про закони життя: про добро і зло, про те, як навчитися дружити; як потрібно поводитися; як стати сильним і сміливим; як долати свої страхи і набувати друзів; як знайти вихід з будь-якій життєвій ситуації; до чого може привести який-небудь вчинок та багато іншого.
Казки закладають цінності добра, миру, любові; розвивають творче мислення та кмітливість, уміння самостійно приймати рішення і знаходити сили всередині себе.
Спеціально підібрана казка допоможе вирішити моральну чи емоційну проблему, скорегувати небажану поведінку, позбутися страхів і внутрішніх переживань.
Наприклад, перед тим, як йти з дитиною в лікарню – можна взяти іграшки і за допомогою їх розповісти своєму малюкові історію про маленького ведмедика, який зі своєю мамою-ведмедицею ходив в таке місце, яке називається лікарня. А в лікарні він познайомився з лікарем, який носить білий халат і дивиться, чи не болить у дітей горлечко або голова. А якщо щось болить – то доктор зробить укол, а потім покладе на те місце ватку – і відразу все мине. Після відвідування лікаря мама-ведмедиця хвалить свого маленького ведмедика за те, що він такий сміливий – не злякався уколів. Тобто потрібно розіграти очікувану ситуацію прийому у лікаря – це знизить тривожність вашого малюка і допоможе вам спокійніше пройти різні процедури.
І, як підсумок: за допомогою казки дитина накопичує певний «багаж знань», який буде йому необхідний у будь-якій життєвій ситуації.
Тому, дорогі батьки, розповідайте дітям гарні казки, програвайте їх разом з дитиною, обговорюйте з ним поведінку героїв і їхні почуття. Давайте можливість малюкові самому роздумувати і приходити до певного висновку.
А якщо ваша дитинка ще маленька – розповідайте казки, головне – робіть це емоційно і з задоволенням!

Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначе­ності й небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвит­ку подій.
Вроджена або сформована схильність дитини легко впадати у стан тривоги свідчить про тривожність як рису характеру.
Тривожність у дітей виявляється в емоційній вразливості, боязні спілкуватися з незначущими людьми, плаксивості, нитті.
Ознаки тривожності:
— підвищена збудливість, напруженість, скутість;
— страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;
— невпевненість у собі, занижена самооцінка;
очікування неприємностей, невдач, осуду старших;
— старанність, розвинуте почуття відповідальності;
— безініціативність, пасивність, боязкість;
— схильність пам’ятати більше погане, ніж хороше. Причини тривожності:
— конституціональна особливість нервової системи (меланхолій­ний темперамент);
— компонент невротичного стану, що виявляється як страх окре­мих людей, ситуацій, які спровокували психоемоційну травму дити­ни, наприклад, страх перед людиною у білому одязі (нагадує білий халат лікаря), страх залишитися на самоті як вияв емоційного диском форту, коли дитину покидала мама чи хтось із близьких людей;
— наслідок інфекційної інтоксикації, виникає на фоні загального нервово-психічного виснаження;
— результат залякування дорослими з метою домогтися послуху («Не слухатимешся, забере Бабай, Змій Горинич, міліціонер…»);
— побічний продукт багатої емоційної уяви дитини;
— природний страх перед новим, незвичайним, вияв інстинкту самозбереження (страху грози, темряви);
— результат гіпер соціалізованого виховання з надмірною кількістю заборон, правил, оцінок, вимог, поєднується з комплексом провини за свою неспроможність відповідати жорстким соціальним стандартам;
один із симптомів аутизму.
Психокорекція тривожності
Дітей з високою тривожністю потрібно постійно підбадьорювати, заохочувати, висловлювати впевненість в їхньому успіху, можливостях. Щоб подолати скутість, треба допомагати дитині розслаблятися, зніма­ти напруження за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ. Допоможе інсценізація етюдів на виявлення сміливості, рішучості, що вимагає від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем. Ігри, які виражають тривожність, неспокій учасників, допомагають емо­ційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не дитини, і на основі психологічного розототожнення з носієм гнітючих переживань позбутися своїх страхів.

Імпульсивність — це особливість поведінки людини, яка полягає у схильності діяти за першим спонуканням. Імпульсивна людина по­водиться нестримано, піддається ситуативним емоційним пориван­ням, не враховує інтересів інших людей.

Нормально, що всі дошкільники імпульсивні, адже через свій егоцентризм вони дбають насамперед про задоволення своїх потреб. Однак ступінь імпульсивності в різних дітей неоднаковий. Значна емоційна розгальмованість зумовлює труднощі у вихованні дошкільників.
Ознаки імпульсивності:
невміння чекати, нетерплячість;
здатність легко ображатися;
дратівливість, емоційна нестриманість;
легке відвертання уваги;
безтурботність, легковажність, безвідповідальність;
нелюбов до тривалої монотонної роботи;
жадоба нових вражень, змін.
Причини імпульсивності:
вікова особливість психіки дітей, пов’язана із слабкістю емо­ційно-вольової саморегуляції поведінки, не сформованістю підпоряд­кування мотивів;
потурання дорослими емоційній нестриманості дитини, нама­гання вдовольнити її найменші забаганки;
слабка емоційно-образна пам’ять, нездатність затримати спонукання, утримати мету діяльності;
гіпер активність унаслідок переважання збудження над галь­муванням;
надмірно багате різноманітними подразниками середовище;
фізичне нездужання дитини.
Психокорекція імпульсивності
Загальні рекомендації. Спілкуючись з імпульсивною дитиною, особливо відзначайте кожну успішну спробу стриматися, не піддати­ся спокусі, ситуативному бажанню. Хваліть за виявлене (хай мінімально) терпіння, висловлюйте надію, що дитина може, якщо за­хоче, впоратися із собою, не поспішатиме, а розмірковуватиме І пра­вильно вирішуватиме, як їй діяти. У сюжетно-рольових іграх і драма­тизаціях корисно, щоб малюк виконував роль, яка вимагає відпові­дальності, організації ефективної діяльності групи, узгодження інте­ресів різних людей.

Агресивність характеризується поведінкою, спрямованою на за­подіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині, і супрово­джується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті тощо.
Ознаки агресивності:
упертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
забіякуватість, дратівливість;
напади гніву, вибухи злості, обурення;
намагання образити, принизити;
владність, наполягання на своєму;
егоцентризм, невміння зрозуміти інтереси іншого;
— самовпевненість, завищена самооцінка.
Причини агресивності:
реакція на приниження гідності дитини, підсміювання, знущання з неї;
наслідок обмеження самостійності дитини, надмірної опіки, відкидання дорослими ініціатив малюка;
яскраво виражена екстравертованість;
вияв едіпового комплексу (переважне спрямування агресивності на дорослого однієї з дитиною статі);
вияв суперництва між дітьми у сім’ї з метою отримати перевагу над братами чи сестрами;
відреагування комплексу неповноцінності, намагання довести іншим свою вищість;
результат фрустрації — гнітючого переживання невдачі через невдоволення потреб.
Психокорекція агресивності
Загальні рекомендації. Дітям зі слабко вираженою агресивністю притаманні пасивність, конформізм, невміння захистити себе, впли­нути на інших. Таких малюків треба заохочувати до активності, самостійності, ініціативних дій, хвалити за наполегливість, уміння відстояти себе та інших, зміцнювати їх віру у свої сили.
У спілкуванні з агресивними дітьми треба виявляти чималу стриманість, терпіння, пам’ятаючи, що малі забіяки, тероризуючи інших; самі страждають від власної впертості, гнівливості, роздратованості. Почуття прикрості, порушення душевної рівноваги, невдоволення не минають в агресивних дітей, навіть якщо їм вдасться когось скривди­ти. Цим дітям потрібно дати зрозуміти, що дорослий (вихователь, батьки, психолог) — їхній спільник у розв’язанні внутрішніх про­блем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а окремі вчинки цих дітей псують враження про них, до того ж не приносять полегшення малюкам. Тактовно і послідовно навчайте дитину само­контролю, внутрішньої зібраності й стриманості.
Спрямувати активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її зацікавлень і схильностей. Поступове усклад­нення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності ре­акції, допоможе відволікти дитину від «з’ясування стосунків» на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими.
Слід налагодити систематичне спілкування з сім’єю агресивної дитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусиль вихователів та батьків щодо єдиної ви­ховної тактики.

Замкнутість — порушення особистісного розвитку, яке виявляється у відстороненні від товариства інших людей внаслідок ослаблення емоційного зв’язку з ними.
Ознаки замкнутості:
уникання товариства інших людей;
сором’язливість;
емоційна холодність;
переважання пригніченого настрою;
підозріливість;
незадоволений вигляд;
—недовіра до людей.
Причини замкнутості:
тривалий стрес, наприклад, розлучення батьків;
емоційна депривація в результаті тривалого перебування в лікарні без батьків чи інших близьких людей, небажаність дитини, холодне чи байдуже ставлення до неї тощо;
індивідуальні патологічні особливості емоційної сфери (над­мірна збудливість, інертність психічних процесів тощо);
замкнутість як вияв психічного розладу — аутизму;
несформованість психологічних механізмів соціальної пер­цепції – ідентифікації, емпатії, рефлексії;
невдачі у значущій діяльності впродовж тривалого часу;
несформованість комунікативних умінь, соціальна некомпетентність — невміння поводитись у колективі.
Психокорекція замкнутості
Загальні рекомендації. У вихованні замкнутої дитини особли­вий акцент слід робити на її позитивних якостях, зміцнюючи віру дитини у свої сили і бажання відкритися іншим. Наголошення на чеснотах дитини заохочує оточення до її позитивного сприйняття. У спілкуванні із замкнутою дитиною треба виявляти терпіння, не тиснути на неї, намагаючись форсувати успіхи. Таку дитину слід спеціально навчати прийомів налагодження контакту й комуніка­тивних умінь.

Невпевненість — переживання людиною своєї неспроможності досягти життєвої мети, впоратися з певними завданнями внаслідок неадекватно заниженої самооцінки.
Ознаки невпевненості:
знижений життєвий тонус, песимізм, тривожність;
почуття провини, самозвинувачення, каяття;
покірність, смирення;
намагання догодити;
відчуженість, заляканість;
сором’язливість;
опущені плечі й тенденція до частого дихання.
Ступені розвитку невпевненості:
неадекватно завищені очікування батьків або педагогів щодо успіхів дитини в значущій для дорослих діяльності;
надмірна вимогливість до себе: дитина боїться не виправдати сподівань дорослих;
звичка вибачатися за все, що робиш;
відчуття себе маленьким і нікчемним;
передбачення своєї невдачі;
часта самокритика, самобичування;
уникання успіху з метою запобігання ще більшого фіаско.
Психокорекція невпевненості у дітей
Загальні рекомендації. Виховання впевненості у собі полягає розвитку в дитини адекватних її можливостям домагань і самооцінок. Викликати в дитини почуття симпатії до самої себе, гордості й самоповаги на основі точнішого знання своїх переваг і вад. Виховувати сміливість ризикувати, бути самою собою без побоювання впасти, бажання прагнути успіху та самоствердження в усіх своїх починаннях.